Коломийська гімназія

В 1913-1ё914 н.р. учнівська бібліотека мала 978 творів в 1277 томах на українській мові, 725 творів в 776 томах у польській мові та 620 творів у 865 томах в німецькій мові. Крім цього, у відділі для бідних учнів було куплених і подарованих 800 шкільних підручників.

В) Гурткова робота

Автор “нарису історії Коломийської гімназії від 1892/93 н.р. до 1911/12 н.р.” Никифор Даниш згадує, що з початком 1896/97 н.р. поважніші учны (ІV паралельного класу заклали) “Тайний гурток для самоосвіти”. З членських внесків закуплено 60 творів найновіших письменників і упрошено кілька редакцій присилати свої газети “Діло”, “Буковина” та інші”. Збори членів відбувалися щосуботи на квартирі одного з членів, пізніше раз в місяць. Обговорювались звіти з прочитаних книжок. Влітку такі сходили відбувалися в лугах над Прутом.Тайним керівником гуртка в 1913/14 н.р. був учень VІ-б класу Михайло Савчук. Кожен з гуртківців вибирав собі псевдонім і в списках фігурував під придбаним прізвищем. Гуртківці збиралися на другому поверсі в будинку, поруч з єврейською божницею по вулиці Пекарській. Читати і обговорювати літературні, природничі а суспільноплітичні теми. Одного разу запросили на збори представника якоїсь єврейської організації, який досить цікаво розповів про розвиток суспільства, про ідею соціалізму...

Щоб відвернути молодь від таємних організацій, шкільні власті дозволили створити в гімназіях наукові гуртки та читальні, яким допомагали і заохочували учительські колективи. У другому півріччі 1907/08 н.р. в Коломийській гімназії створено 3 гуртки – літературний, історичний та природничий, які проявляли жваву діяльність. На загальних зборах члени відповідного гуртка обирали голову, його заступника. Секретаря і складали план роботи. Регулярно відбувалися сходини учнів, на яких визначений гуртківець читав доповідь, після чого відбувалося її обговорення. Опікуном гуртка був учитель відповідного предмету. Його роль зводилася до участі звичайного члена гуртка.

Літературний гурток організувався в квітні 1908 року. Головою обрано учня 7-го класу Петра Гродзинського. Опіунами були по черзі вчителі др. Ярослав Гординський, Богдан Левицький (викладачі української літератури), Михайло Роздольський та Михайло Лаврін (учитель німецької мови).

2.Польський період

24 травня 1919 року Покуття зайняли румуно-боярські окупанти, а у вересні того ж року змінили їх польські війська. Розпочалась нова ера в житті українців Західної України – ера боротьби за права народу в усіх сферах громадського життя.

Влітку 1920 року почулися від Дністра гуркоти гармат. Це Червона Армія, розгромивши на Україні війська Пілсудського, зайняла Поділля і швидко наближалась до Львова.

Та мрії українського народу про возз’єднанням з радянською Україною тоді не здійснилися.

На західноукраїнських землях почала господарювати панська Польща, політика якої спрямовувалася на повільне, але систематичне соціальне й національне поневолення українського народу Західної України. Але як довго на міжнародній арені точилася справа західноукраїнських земель, Польща поводилась обережно.

Але польський уряд не визнав жодних рішень уряду ЗУНР в шкільних справах, а взяв на своє фінансування лише ті школи, що були державні перед розпадом Австрії.

У лютому 1921 року ліквідував Крайову шкільну раду у Львові, а замість неї створив кураторію Львівської шкільної округи. В цій новій інституції українське громадянство не мало своїх представників, внаслідок чого українці не мали жодного впливу на вирішування шкільних справ державною владою, особливо на розвиток українського державного шкільництва, 31 липня 1924 року ухвалено в польському сеймі шкільний “красовий закон”, запропонований міністром Грабським про утраквізацію шкільництва, що ввів в українських середніх школах навчання історії й географії Польщі польською мовою та польське внутрішнє урядування. В початкових школах одним розчерком пера замінено школи з українською мовою навчання на так звані утраквістичні, де тільки українська мова, арифметика і природознавство викладались рідною мовою, всі інші предмети – польською. Міністр Грабський публічно заявив тоді, що “за 25 років не буде українського питання в Польщі”. А через 15 років з приходом радянської армії не стало польського питання в Західній Україні.