Чортків - дорогами тисячоліть

Зважаючи на час. коли більшовицька система недремним оком фіксувала кожний антирадянський порух навіть думкою, ця подія сколихнула у душах ветеранів ОУН-УПА та прогресивного молодого покоління хвилю неймовірного духовного та морального піднесення і набрала всеукраїнського характеру та значення. І, звичайно ж.

Матері в церкві відправлялася панахида за полеглих борців за волю України.

Тож спіть спокійно, вірні сини і доньки України. Вічна вам

ВБИВСТВО ПОЛЬСЬКИХ КСЬОНДЗІВ

2 липня 1941 року в Чорткові енкаведистами скоєно страшний злочин - вбито 8 монахів. Четверо - в приміщенні домініканського костелу (зараз швейна фабрика) - 85-літнього ігумена Гієроніма, двох молодих монахів (братчиків) і костельного паламаря Воцентовича.

3 другою четвіркою монахів енкаведисти розправилися на березі Серету. Це були священики отці Яцек Місюта, Юстин Шпирлак, Анатолій Знамеровський і старший монах (братчик) Анджей Бурковський. Місцеві жителі закопали тіла нещасних, повкладавши їх у нашвидкуруч зроблені паки, адже власті попередили, що інакше трупи будуть кинуті у річку.

2 липня 1991 року через 50 років від цієї кривавої події відбулося перепоховання цих жертв більшовицького терору з відправою у костелі. Чотири домовини з останками закатованих ксьондзів були поховані на міському цвинтарі у гробівці під домініканською капличкою, саме там, де в 1941-у була похована перша четвірка замордованих енкаведистами в приміщенні монастиря.

Цей страшний епізод є одним із багатомільйонних переконливих прикладів, як знущалися більшовицькі кати над невинними людьми під час свого так званого визволення західноукраїнських земель і входження їх до складу Радянського Союзу.

Таке зло, звичайно, ніколи не можна забути.

"ЗГИНУВ ОСТАННІЙ З КУРЕНЯ ГУЦУЛІВ..."

11 листопада 1922 року польський військовий трибунал у Чорткові засудив до страти колишніх воїнів УГА Петра Шеремету та Степана Мельничука - вірних синів українського народу, які були організаторами "Гуцульського куреня" й вели запеклу боротьбу з польськими загарбниками у Галичині - громили польські фільварки (маєтки), виганяли із сіл польських осадників (колоністів).

Відгомін справедливих діянь Шеремети й Мельничука луною прокотився західними теренами, знали про їхню боротьбу й на Чортківщині, адже діяли вони у сусідніх до Чорткова повітах: Заліщицькому і Борщівському. Тож польський уряд вирішив розправитися з патріотами, і проти 12 сміливців було кинути жандармські з'єднання із кількох повітів, в т.ч. Чортківського. Переслідувані карателями. зморені голодом, зранені, вони пробивалися крізь ліси, маючи намір дійти до Карпат і там продовжувати боротьбу. Але їхнім планам не судилося здійснитися. Біля переправи на Дністрі С. Мельничук з товаришами зіткнулися з жандармами. Бій був нерівний. Пораненого Мельничука було взято в полон і кинуто до в'язниці. Загинув в бою під с. Поліград

120

І'Заліщицького повіту один із їхніх побратимів Іван Цепко. Потрапив 'до рук жандармів, а відтак до в'язниці і поранений в голову та руку і Петро Шеремета.

] Пам'ять про відважних українських патріотів польські власті *;намагалися вбити у народі. В 1931 році їхню могилу було наказано -повністю зруйнувати, що й було зроблено напередодні Поминального дня 1-го листопада 1931 року.

А в 1932 році Олесь Бабій написав поему "Гуцульський курінь", в якій є такі слова: • "Лиш Мельничук з чотою

Попався і наложив буй-головою. Талі, у Чорткові, труби загули зрання, Згинув останній з куреня гуцулів. Згинув останній з куреня чабан".