Чортків - дорогами тисячоліть
Після першого поділу Польщі в 1772 році Чортків увійшов до Австрійської імперії і спершу був підпорядкований Заліщицькій окрузі, потім став центром Чортківської, а від 1867 року - повітом, який мав канцелярії старости, окружної ради, суд, пошту, поліцію. Як бачимо, місто стало значним адміністративним, а згодом і економічним центром у південній частині галицького Поділля.
В період наполеонівських війн у 1809 р. Чортків окупували російські війська, однак за рішенням Віденського конгресу в 1815 році місто, як і вся Тернопільщина, знову опинилося у складі Австрійської монархії. Протягом цих років в Галичині не раз змінювалася влада, та кожна не тільки чинила здирства, а й палила, руйнувала міста і села. Замість жаданого полегшення прийшлі австро-угорські чиновники обклали обездолених новими великими податками. З цим не могли змиритися селяни, а чортківчани у 1838 році піднялися на боротьбу проти гнобителів. На придушення чортківського заворушення та повсталих сорока сільських громад уряд кинув значні військові сили, яким вдалося через два з половиною місяці приборкати бунтівників, а їхніх ватажків - Ф.Чубея і Ф.Сірмана ув'язнити. Незважаючи на каральні дії, страйки не
стихали, наростав визвольний рух. Побоюючись всенародного повстання, цісар Фердинанд в 1848 році погодився на скасування панщини.
СЛІДИ ПАНЩИНИ НА НАШИХ ТЕРЕНАХ
На превеликий жаль, і ця визначна подія замовчувалася раніше. А про неї є що сказати, як сучасникам, так і нащадкам. Але ще недостатньо вивчена вона істориками і краєзнавцями.Як і скрізь в Галичині, на Чортківщині було скасовано панщину 16 травня 1848 року. Не збереглися архівні документи про цю подію. Та й не тільки вони, а й пам'ятні знаки, а це були в основному хрести, також всюди знищувалися радянською владою. А це була не тільки наша пам'ять, наша історія. Вони мали й суто практичне значення. По таких хрестах взимку, коли багато снігу, людина, що заблудилася в полі, могла легше зорієнтуватися і знайти по них дорогу.
Чортків наш, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Скасування панщини було за останнього із Садовських Гієроніма. І нам збереглися розповіді-записи старожительки Чорткова Юлії Головінської, 1895р.н. (моєї бабусі), яка переказала мені розповідь свого дідуся Федора Окіпного, 1832 р.н, який, як бачимо, шістнадцятирічним юнаком був безпосереднім свідком цієї події в Чорткові.
Поліцаї в місті і приміських селах Долішній і Горішній Вигнанках, Синяковій, Кадубі, Бердо і Білій оголосили людям наказ війтів обов'язково з'явитися 16 травня на міський майдан.
Люди йшли пішки, їхали Еозами. щоб якнайскоріше добратися до вказаного місця. А був міський майдан там, де зараз над Серетом біля греблі гуртожитки педагогічного і медичного училищ. Коли зійшлися туди сотні людей, бургомістр міста Андрій Ольшицький надав слово представнику від Тернопільського воєводства, який виступив перед людьми з промовою і зачитав їм грамоту (цісарську, як тоді казали) про те, що цісар, тобто імператор, скасовує навіки панщину, і що від сьогодні пан не має права примушувати людей працювати на нього. Якщо хтось і виявить таке бажання, то за це матиме вже відповідну плату. Так як приїжджий чиновник розмовляв і читав документи німецькою мовою, то мешканець міста єврей купець Шмуль Шнайдер перекладав його виступ українською, а полякам - польською мовами. Ця звістка справила на людей надзвичайно велике враження; люди від радості плакали. Потім греко-католицькі священики із церков Св. Успення і Св. Вознесіння та римо-католицький домініканський ксьондз з костелу разом відправляли молебень в знак подяки Господу Богу за цю добру вістку.
На честь цієї події на майдані встановлено хрест. Пізніше такі хрести люди спорудили й в інших частинах міста. Наприклад, на територіях теперішнього педагогічного училища й райвійськкомату (уже в наш час відновлені).
Із
На власні кошти людей в честь скасування панщини хрести було встановлено й в багатьох селах нашого краю.
Зокрема, в селі Білобожниці по вулиці Шашкевича був невеликий майдан, порослий травою, який називали оболонню або "пустошаком", бо трави там було небагато і вона нерідко спалювалася літнім сонцем. Саме на цій оболоні було вкопано в землю й обгороджено плотиком кам'яний хрест з написом: "В пам'ять наданій свободі 1848 року". Розповідали, що кожного року 16-го травня до цього хреста виходила святкова процесія з церкви і під звук церковних дзвонів священик у світлих ризах відправляв "Благодарственне богослужін¬ня" з відповідною проповіддю, яка завжди закінчувалася "Многая літа" для "найяснішого цісаря Франца Иосифа". У цей день люди не працювали, а відпочивали і організовували спільний урочистий обід в саду біля "приходства" (будинку, в якому жив священик). Так було до Першої світової війни. Вже після 1917-20рр. почали відзначатися інші дорогі й рідні нам національні дати і річниці.