Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.

Масового характеру у 1960-1980 pp. набрало шкільне краєзнавство, туристично-краєзнавча робота школярів.

З метою виконання конкретних завдань дослідницького характеру з кінця 1950-х pp. стали систематично проводитися так звані екскурсії-експедиції, активізувалася робота пошукових загонів, різних клубів за інтересами, кімнат і музеїв, були запроваджені щорічні олімпіади юних краєзнавців тощо. Зрозуміло, Що туристично-краєзнавча діяльність школярів у ті роки була надмірно заполітизована.

Поряд із цим, на перешкоді повноцінному та об'єктивному розвитку краєзнавства стояли формалізм, заорганізованість, класово-партійний підхід, командні методи управління культурою, наукою і освітою, підміна справжньої творчості і самодіяльності мас їх імітацією.

Координації краєзнавчих досліджень значною мірою сприяло проведення протягом 1980-х pp. чотирьох Всеукраїнських краєзнавчих конференцій у Полтаві, Вінниці, Чернігові, Миколаєві, а також Першої Всесоюзної краєзнавчої конференції з історичного краєзнавства, яка відбулася в Полтаві. На основі їх практичних рекомендацій були розроблені комплексні плани краєзнавчих досліджень, для реалізації яких потрібно було об'єднати всі краєзнавчі сили України.

Інтитутом історії України АН у цей період виконано значну роботу з узагальнення теорії, методології й фактологічного матеріалу національних краєзнавчих досліджень, результатом якої став вихід у світ двох фундаментальних краєзнавчих праць: "Памятники истории и культуры Украинской УССР" (Київ, 1987) та "Історичне краєзнавство в Українській РСР" (Київ, 1989).

Після здобуття Україною державної незалежності краєзнавча робота в країні активізувалася. Характерна риса пострадянського періоду розвитку національного краєзнавства - повернення до його історичних витоків, відродження "забутої" краєзнавчої спадщини, реабілітація імен, знищених тоталітарним режимом та висвітлення маловідомих сторінок злочинів комунізму проти українського народу. Знаковими науковими працями цього періоду стали книги серії "Реабілітовані історією", праці "Репресоване краєзнавство" (Київ, 1992), "Репресоване відродження" (Київ, 1993), монографії Р. В. Маньківської "Музейництво в Україні" (Київ, 2000), Л. В. Баженова "Історичне краєзнавство Правобережної України у XIX - на початку XX ст. Становлення. Історіографія. Бібліографія" (Хмельницький, 1995), Я. Серкіза "Історичне краєзнавство" (Львів, 1995) тощо та низка праць академіка П. Т. Тронька.

Література

1. II З'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавства (25.12.1996 p., м. Київ): Матеріали та документи / Ред. кол.: П. Т. Тронько (гол. ред.) та ін. - К.: Рідний край, 1997.

2. Андрухів І. О. Виховна діяльність українських молодіжних товариств у Галичині (1894-1939 pp.): Автореф. дис. ...канд. пед. наук. - Івано-Франківськ, 1997. - 19 с.

3. Арсенич П. Фольклорно-етнографічна діяльність Заг-линських на Гуцульщині // Народна творчість та етнографія. - 1987. - № 3. - С 52-54.

4. Бальтазар Гакет і Україна / Авт.-упор. М. Вальо. - Л., 1997. - 152 с.

5. БлажкевичА.Л. Країнознавча бібліографія Галичини: становлення та розвиток (XIX - 30-ті pp. XX ст.): Автореф. дис. ...канд. іст. наук. - К.: Київ. нац. ун-т культури і мистецтва, 2003 - 19 с

6. Боплан Г. Л. Опис України. - К.: Наукова думка, 1990.

7. Вацебу О. Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху. - Л., 1994. - 264 с

8. Випуск "Галицьке краєзнавство" // Галицька брама. - 1995. - № 5-6.

9. Вісьтак О. Країнознавчі студії у Галичині у міжвоєнні роки // Наукові записки Терноп. держ. пед. ун-ту. - 2000. - №2. - С. 52-56.

10. Вісьтак О., Шаблій О. Краєзнавчі дослідження українських географів у міжвоєнний період // Історія української географії: Спецвипуск: Краєзнавство. - 2001. - Вип. 4. - С. 24-29.