Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.
У важких умовах денаціоналізації розвивалося у міжвоєнний період галицьке краєзнавство. Вивченням рідного краю займалися як окремі українські установи і товариства (НТШ, "Просвіта", "Рідна школа", "Союз українок" та ін.), так і національно свідомі представники інтелігенції і селянства.Упродовж 1924-1925 pp. функціонував Чернівецький інститут краєзнавства, що об'єднав зусилля багатьох українських дослідників Буковинського краю.
Восени 1921 р. при Товаристві "Просвіта" виник "Кружок любителів Львова" (голова І. Крип'якевич), члени якого ставили за мету плекати любов до міста через поширення знання його історії, старовини й культури живим словом, письмом, у пресі й окремими виданнями. У 1925 р. під редакцією І. Кри-п'якевича вийшли три номери часопису "Туристика і краєзнавство" (як додаток до журналу "Новий час").
Старанням багатьох галицьких краєзнавців (С. Старосоль-ський, К. Паньківський) у жовтні 1924 р. у Львові було засновано Українське крайове краєзнавчо-туристичне товариство "Плай", яке працювало до 1939 р. і мало філії у Перемишлі, Самборі, Стрию і Тернополі. Це товариство розгорнуло широку екскурсійну, видавничу і пропагандистську діяльність. Був організований спеціальний курс львовознавства, який включав Цикл лекцій з археології, геології, історії, мистецтвознавства Львова.
Характерною особливістю розвитку українського краєзнавства в Галичині у міжвоєнний період було створення розширеної музейної мережі у краї: на початку 1939 р. в Галичині діяло 47 публічних музеїв, художніх та етнографічних колекцій. Особливо плідно працював музей "Бойківщина" у Самборі, заснований у 1927 р.
У 1930-х pp. значну науково-освітню та краєзнавчо-етнографічну діяльність проводили товариства і музеї "Яворівщина", "Лемківщина", "Верховина" (Стрий), "Стривігор" (Перемишль), "Гуцульщина" (Коломия), Подільське туристично-краєзнавче товариство у Тернополі.
Подальшому пожвавленню краєзнавчого руху сприяли видання краєзнавчої літератури: описи мандрівок, історико-гео-графічні нариси, туристичні путівники, праці з теорії краєзнавства і туристики. Протягом 1931 -1939 pp. Товариство "Бойківщина" видавало збірник "Літопис Бойківщини" (світ побачило 10 випусків). Робилася спроба серйозного видання історико-краєзнавчої бібліотеки "Наш рідний край" (вийшло 5 випусків), з'явилися перші путівники краєм, у тому числі "Історичні проходи по Львові" І. Крип'якевича.
Важливе місце у вивченні рідного краю відводилося збиранню і науковому опрацюванню географічних назв як історичного джерела. У лютому 1920 р. один з талановитих учнів М. Гру-шевського М. Кордуба запропонував план видання історико-гео-графічного словника Галичини. Учений розробив питальник для збирачів географічних назв, залучив до цієї роботи вчених, священиків, студентів Українського таємного університету. Зібрані ентузіастами і самим автором проекту матеріали стали основою першої в українській науці праці з топоніміки "Що кажуть назви осель?", в якій учений пропонує свою класифікацію назв щодо їх походження.
Набагато трагічніша доля спіткала в 1930-ті pp. учасників краєзнавчого руху в Українській РСР. У 1927 р. Й. Сталін вийшов переможцем у затятій боротьбі за владу, що точилася між партійними вождями після смерті Леніна. З приходом до влади Й. Сталіна почався процес повернення до традиційних аспектів російської імперської політики, зокрема суворого централізму й одноосібної влади. Для українців цей катастрофічний поворот означав кінець "українізації". Розпочалася драматична за своїми наслідками "колективізація" українського села й "індустріалізація" міста. Усі ці "заходи" Й. Сталін та його поплічники здійснювали насильницькими методами.
На 01.01.1929 р. в Україні налічувалося 51 товариство та 658 гуртків у 32 округах республіки. І з цього ж року розпочалося репресивне нищення краєзнавчого руху й братовбивче цькування одними вченими-краєзнавцями (які хотіли вижити в тоталітарне лихоліття) інших прогресивних учених і цілих наукових шкіл - М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Бага-лія, М. Слабчека - українського краєзнавства.
Подальшому розвитку українського краєзнавства не сприяла тяжка праця народу на новобудовах важкої індустрії та голодомор 1932-1933 pp. Більш того, розпалювалася класова ворожнеча, непримиренність до релігії. У таких умовах успішно розпочата "українізація" всіх сфер життя українського народу трагічно обірвалася. З початком сталінських репресій панівна більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена та засуджена. Так, 03.11.1937 р. за вироком "трійки ГПУ" був розстріляний фундатор української географії і комплексного географічного краєзнавства Степан Рудницький. Подібних прикладів репресій кращих українських краєзнавців можна навести сотні тисяч. Практично за період 1930-1940 pp. був знищений цвіт української інтелігенції і краєзнавства. В українському краєзнавстві наступив період занепаду.У роки Другої світової війни краєзнавчий рух на українських теренах був фактично припинений (в УРСР він був ліквідований ще в 1930-ті pp.). Лише в Галичині краєзнавча діяльність провадилась, але в значно менших масштабах. Вийшов ряд краєзнавчих книг, у тому числі: "Історія Холмщини і Підляшшя", "Минуле і сучасне" М. Кордуби, "Сучасний Львів" О. Степанів. Чимало краєзнавчих матеріалів було опубліковано в журналі "Дорога", на шпальтах газет "Наші дні", "Рідна Земля".