Текст як модель комунікативного акту

Відстань від адресата є перешкодою в здійсненні комунікативного акту для адресанта. Досвідченим редакторам добре відомо, що в розмові автор часом більш повно, виразно і точно характеризує те, що із нудотою і без захоплення описує в тексті. Не знаючи конкретного читача (слухача), він не може визначити, про що ж, якими словами і наскільки складними чи простими побудовами можна ефективно спілкуватися, що виявиться "твердим горішком", що видасться банальним.

Розглянемо детальніше суперечності в системі: автор (видавець) - твір (видання) - читачі.

Автор представлений тут як своєю свідомістю і існуючими в ній намірами, задумами, так і створеним ним повідомленням - реалізацією задума в мовленні. Поміж задумом і його реалізацією виникає суперечність, яка може з успіхом усуватися у процесі саморедагування (чи редагування).

Читач представлений в процесі спілкування як безпосередньо сприйняттям тексту, так як і своїм особистим усвідомленням змісту і мети повідомлення, реакцією на нього.

І тут - поміж закладеним в тексті і усвідомленим читачем змістом, реакцією читача на нього також можливі суперечності, котрі більш або менш успішно знімаються під час "програвання автором (чи редактором) процесу розуміння.Для мовленнєвого процесу природньо, що увага адресанта зосереджена передусім на змісті повідомлення, на власних думках і переживаннях, а не на формі їх виразу. Тому те, що легко пишеться, іноді важко розуміють. Л. Щерба зазначав: "Можна сказати, що інтереси розуміння і мовлення прямо протилежні, і історію мови можна змалювати як постійне виникнення цих суперечностей і їх подолання"[39].

На думку М.М. Бахтіна, "слово орієнтоване на співбесідника... найближча соціальна ситуація і більш широке соціальне середовище цілком визначають, - притому, так би мовити, з середини - структуру висловлювання... Організуючий центр будь-якого висловлювання, будь-якого вислову - не всередині, а ззовні: в соцальному середовищі, яке оточує особистість"[40].

Суперечність соціального і індивідуального виявляється у суперечності поміж автоматизмом і творчістю підчас мовлення і розуміння. За словами Л.Щерби, ми "поєднуємо слова, хоч за визначеними законами їх поєднання, але часом цілком несподіваним чином, і в кожному випадку не лише вживаємо почуті поєднання, але й постійно творимо нові... Те саме справедливо і відносно процесів розуміння, і це так добре видно, що не потребує доведення..." [41].

Про те саме писав і М. Бахтін: "Основне завдання розуміння загалом не зводиться до моменту впізнавання використаної мовцем звукової форми... Ні, завдання розуміння в загальному зводиться не до впізнавання використаної форми, а власне до розуміння ЇЇ в даному конкретному контексті, до розуміння її значення в даному конкретному контексті, до розуміння її значення в даному висловлюванні, тобто до розуміння її новизни, а не до зазначення її тотожності[42].

У свідомості кожного із учасників комунікативного акту знаходить вияв і суперечність між структурою повідомлення, включаючи його розміри і кількість логічних зв'язків у ньому (тобто його складність), і можливостями авторської творчості і читацького пізнання. Так, починаючий автор, навіть, коли має необхідний матеріал, через літературну недосвідченість не здатний ще створити монографію чи романом, Непідготовлений читач не сприймає, або не повністю сприймає психологічну прозу, складну поезію, теоретичне дослідження.

Суперечності можливі також на стиках повідомлення - дійсність, яку воно відображає, повідомлення - інформаційна ситуація.

Важлива проблема, пов'язана із суперечністю повідомлення і інформаційної ситуації, - співвідношення знань (тезаурусів) відправника і одержувача повідомлень, усвідомлених і неусві-домлених інформаційних потреб читача, його способу мислення. Тут діють дві взаємно суперечливі вимоги - щоб знання (тезаурус) читача було не менш, ніж автора, як той представлений в повідомленні, бо без цього не можливе розуміння; і щоб тезаурус читача був менше тезаурусу автора, бо інакше немає потреби в передачі інформації. Ця суперечність усувається відповідними коментарями.

Наступна група суперечностей - суперечність предмету і структури, змісту та форми повідомлення.

Предмет повідомлення - не просто відображений в ньому фрагмент дійсності. Це також той аспект, в котрому цей фрагмент розглядають. Одна справа тільки викликати відповідне ставлення до нього, інша - створити про нього загальне обгрунтоване уявлення, третя - глибоко розібратися в ньому, четверта - дати інструкції до конкретних дій.