Текст як модель комунікативного акту
Мислення, пов'язане із знанням, що формується, представляють три типи. Живе споглядання з його емоційною оціночністю і налаштованістю. Початковий етап абстрактного мислення - буденна свідомість з її формально-логічним мисленням. Вищий етап абстрактного мислення - теоретична свідомість, що потребує діалектичного мислення.
Четвертий тип, пов'язаний з готовим знанням, обслуговує практику. Він також налаштований на виконання дії, але позбавлений (або майже позбавлений) емоційної оціночності.
Зі способами мислення корелюють раніше описані умови спілкування, коли, відповідно, при довільному прочитанні спілкування потребує особливо активного привернення уваги, виклику цікавості чи формування поглядів, при обов'язковому прочитанні важливо дати однозначне керівництво до дії.
У такого підходу до стилю є теоретичні підстави.
Процес спілкування неможливий без процесу пізнання, вони взаємно включають один одного. Перш ніж щось повідомити. автор пізнає деяку реальність, відображає її в своїй свідомості в зв'язку зі своїми собливостями, зі своєю метою, і опрацьовує результати відображення в повідомленні, що має за мету вплив на свідомість слухача і згодом - на його дії. Мовець в свою чергу, пізнає повідомлення, відновлює на його основі ту реальність, котру описав автор, але вже такою, якою той її сприйняв і висвітлив, тобто йде від спілкування до пізнання.
Результати пізнання набувають словесного оформлення, орієнтованого на спілкування, навіть якщо вони не публікуються. Твердження К. Маркса, що мова є практична, існуюча для інших і лише тим самим існуюча і для мене самого, реальна свідомість, що відбиває не лише пріоритет комунікативної функції мови над пізнавальною, але й своєрідність мови в пізнавальній функції - обслуговування нею процесу пізнання дійсності як своєрідного комунікативного процесу.
За фіксації результатів мислення їм неминуче надається характер повідомлення, вони оформлюються як висловлювання, хоча і скорочені. Недаремно засвоєння знань передбачає як один з критеріїв здатність передавати їх в достатньо ясній формі іншому, викласти і пояснити. Недарма логіка, що вивчала спочатку особливості викладу при навчанні, стала наукою про закони правильного мислення.
Повідомлення - не просто фіксація процесу відзеркалення дійсності. Результати відзеркалення повинні бути препаровані, відкинуте випадкове, виділено головне, що практично важливе в даний момент для мети автора, очікуваного режиму роботи свідомості читача, котрому воно адресується, що й забезпечує нормальний процес пізнання зображуваної дійсності.
Підхід з таких позицій характерний для тих авторів, котрі зосереджені на ефективності повідомлення.
Ось як це робилося в риториці. Першим кроком було визначення структури публічного мовленнєвого процесу: оратор (автор), повідомлення і його мета, публіка. Мета повідомлення здійснюється у відповідних діях публіки, в її поглядах, переживаннях, нових знаннях. Було встановлено також зв'язок поміж адресатом - метою промови і структурою мовленнєвих творів. За метою промова звичайно поділялася на три типи: навчальну - при передачі знань; риторичну (ораторську) - спонукаючу до думки; поетичну - діючу на уяву, що дає насолоду. Таким чином, кажучи сучасною мовою, мета промови визначалась змінами в свідомості читача.
Риторичне мовлення, найбільш детально описане Арістотелем, поділяли на три роди: дорадче - "таке, що обговорює майбутнє", схиляє до чогось або навпаки відвертає від чогось; судове -- таке, що констатує, те що відбулося; епідейктичне -- таке, що схвалює чи засуджує. З метою кожного роду мовлення Арістотель пов'язував такі ознаки, як умови мовлення, структуру і засоби доведення, нарешті, характер викладу.
Далі наводимо характеристику трьох родів промов, складену нами за "Риторикою" Арістотеля.
Дорадча промова.
Мета - схилити до чого-небудь, відхилити від чогось шляхом переконання.
Умови промови- слухачі знають предмет промови і вважають його важливим.Структура промови і особливості викладу: вступ не потрібен (він необхідний тільки, якщо слухачі не знаходять предмет настільки важливим, як того хотів би оратор, а також як прикраса, щоб промова не виглядала складеною нашвидкоруч); засоби доведення - в основному приклади. Чим більше слухачів, тим більш далека перспектива, тому все точне видається недоречним і створює гірше враження. Якомога більше виразності і якомога менше оповіді.