Текст як модель комунікативного акту
З виділенням нових рис поняття у автора теоретичного твору виникає необхідність в їх називанні - термінотворення. З другого боку, процес стихійного термінотворення призводить до того, що для одного й того ж поняття створюються і закріплюються різні терміни. І хоч термінотворчість - процес для теоретичного стилю ще більш природний, ніж для художнього мовлення - створення неологізмів, бо теоретична творчість власне складається в формуванні понять, - виникаюча синонімія термінів досить небезпечна.
Основну небезпеку, з котрою зіштовхується автор теоретичного повідомлення, що відображає суперечність теоретичного стилю, описав ще І. Кеплер: "Якщо не дотримується необхідна точність в термінах, поясненнях, доведеннях і висновках, то книга не буде математичною (суворо науковою. - М. Ф.). Якщо ж точність дотримана, то читання книги стає дуже стомливим..."[103].
Компресія в плані змісту породжується природою творчого процесу, але зовсім необов'язково виступає позитивною комунікативною якістю теоретичного тексту. Авторові притаманно в пориві теоретичної творчості опускати необхідні для точного наукового опису слова, сполучення, навіть речення. Він не прояснює логічні відносини, "як саме собою зрозуміло" узгоджує слова і навіть використовує незвичне керування однорідними членами, які передають відтінки слів. Отже, доводиться відновлювати окремі елементи творчого процесу.
Активний творчий процес може призвести до того, що зосередившись на предметі, котрий описується, автор забуває про його зовнішні зв'язки. Це негативно впливає не тільки на об'єктивність опису, але й на комунікативну ефективність. Гублять не тільки в змісті, але й в комунікативному ефекті теоретичні твори, в котрих малопомітні зв'язки з філософією та іншими науками, з одного боку, та практикою, - з другого.
Надмірна формалізація викладу, підкреслена точність мислення також часто знижує комунікативний ефект. Про це писав великий німецький математик Вейль: "Сувора точність, досягнута математичним мисленням, привела багатьох авторів до манери викладу, котра повинна зчинити на читача такий вплив, так ніби він був замкнений в яскраво освітлену камеру, де деталі виділяються з однаковою ясністю, що засліплює, але без рельєфності. Я віддаю перевагу відкритому ландшафту під ясним небом з його глибинною перспективою, де світ чітко окреслених близьких деталей поступово зводиться на ніщо в міру віддалення до горизонту. Зокрема, гірський масив топології лежить для читача цієї книги поблизу горизонту, і тому ті його частини, котрі слід би розташувати на картині, подані лише в грубих рисах" [104]. Характерні, в цьому висловлюванні і розуміння твору як зображення, і заперечення одноплановості, не притаманне теоретичному стилю.
Автор теоретичного твору не креслить, як популяризатор чи автор прикладного твору, а повнокровно змальовує аналізовані і синтезовані явища, проникаючи в їх внутрішню суть і зображуючи її, показуючи, як вона розкривається в своїй суперечливості, в своєму русі, в різноманітності явищ.
Рух, початий в художньому опануванні світу, що уподібнює нове вже відомому, продовжується людською свідомістю на новому, витку спіралі - в художньо-теоретичному осмисленні світу.
Звичайно, що відображаючи особливості теоретичного мислення, теоретичний стиль відображає і його відтінки і тенденції - позитивні і негативні.
Ось як пише про це відомий фізик Б.В. Раушенбах: "... Слід би зупинитися на відмінностях в мисленні представників точних наук та мистецтвознавчих дисциплін.
Першим притаманна схильність до суворих законів формальної логіки, вони мислять ланцюжками взаємопов'язаних логічних ходів, для них природно прямувати по сходинках силогізмів від деякого висхідного положення "А" до деякого кінцевого утвердження "Я". Це стає можливим, якщо дати точні визначення всім поняттям і т.п.Для представників науки про мистецтво характерні зовсім інші тенденції. Вони не прагнуть до довгих ланцюжків логічно неспростовних розмірковувань, а віддають перевагу численний точкам зору на один і той же предмет, намагаючись знайти різноманітність його якостей. Вони не користуються точними визначеннями для введених понять, залишаючи їх більш чи менш розпливчастими і вважаючи досить природними і допустимими різні відтінки сприйняття написаного ними у різних читачів. Це пов'язано з тим, що категорії естетики, з котрими мають справу мистецтвознавці, не окреслені точно відповідними границями і не можуть бути виміряні числами.
Відмінність в типових методах дослідження призводить до того, що представники наукових природознавчих та мистецтвознавчих дисциплін звикають до різних способів мислення. В результаті мистецтвознавча робота, написана людиною точного знання, навіть якщо він і не користується математичним апаратом, виявляється "важкою" для більшості мистецтвознавців. Навпаки, книга на ту тему, написана мистецтвознавцем, сприймається людьми точного знання як твір, заповнений якимись тавтологічними, малодоказовими і не занадто змістовими міркуваннями.