Гуманітарні аспекти інформаційної безпеки
Можливі відповіді
Розмаїття способів донесення інформації до користувача в сучасному світі змушує підходити до питань інформаційної безпеки комплексно. Держава, заклади освіти і сім'я в інформаційну еру втратили монополію на соціалізацію громадян, на вплив на їх світогляд тощо. Як наслідок, у сучасних (інформаційних) суспільствах можна говорити про існування своєрідного "ринку ідей", на якому продавцями виступають виробники інформації та її постачальники, а покупцями - аудиторія [11]. Така аналогія доволі зручна для визначення ролі держави в інформаційному просторі та тих важелів, за допомогою яких вона може впливати на цей простір.
З одного боку, держава створює правила гри на ринку ідей через ухвалення законів, проведення цензурної політики тощо. Але з іншого, зважаючи на згадані вище особливості глобалізації і доступність джерел інформації (зокрема масової), держава не може монопольно визначати правила поширення інформації, і часто змушена пристосовуватися до ситуації, створеної виголошенням позиції і діями ЗМІ, користувачів Інтернету, провідних постатей культурного життя тощо.
Зрозуміло, що будь-яка держава намагається захищати свої інтереси в інформаційному просторі і використовувати засоби інформації для досягнення своїх цілей. Тому про вплив держави на ЗМІ, пряму чи опосередковану цензуру (байдуже, з яких мотивів: політичної благонадійності чи "попередження пропаганди насильства і порнографії"), заходи пропаганди і контрпропаганди забувати не доводиться. Натомість слід визнати, що ефективність заборонних і обмежувальних заходів неухильно знижується. Це підтверджує і провал спроб запровадити цензуру в Інтернеті, і неефективність контролю за національними радіо- та телепрограмами (засоби супутникового зв'язку, послуги Інтернету стають дедалі доступнішими, що робить цензуру у окремо взятій країні безглуздою; а контроль за розповсюдженням засобів зв'язку занадто коштовний і заздалегідь неефективний; це засвідчує, зокрема, провал спроб СРСР обмежити трансляцію західних програм на свою територію).
Відтак обмежувальні заходи можуть досягти одного - збідніння національної складової інформаційного поля. Але це тільки шкодитиме інформаційній безпеці держави, оскільки на місці витісненого національного продукту з'явиться закордонний - в тому числі і спрямований проти інтересів держави чи суспільства. Спроби ж обмежити поширення закордонного інформаційного продукту неодмінно викличуть проблеми у стосунках із сусідами і зіграють на руку виробникам цього продукту: увага до нього влади створить додаткову рекламу і тільки підвищить попит на цей продукт.
За таких умов найбільш ефективною для держави є стратегія активного учасника на інформаційному ринку - виробництва власного продукту, просування його на ринку, - а також захист і підготовка "споживачів" до сприйняття інформації (через особливості освіти, рекламні і пропагандистські кампанії, створення кумирів і зразків культурної поведінки тощо). Втім, держава в силу специфічних причин - обмеженості бюджетних ресурсів і неефективності використання чиновників у якості виробників творчого продукту - не в силах конкурувати з приватним сектором і громадянським суспільством, які здатні запропонувати вищу ціну за інформаційні послуги (бізнес) і творчий потенціал (громадянське суспільство).
Як зазначав відомий фахівець у галузі інформаційної безпеки А.Грамші, державні установи є лише периметром оборони суспільства від інформаційної інтервенції ззовні. Ефективна "позиційна" оборона можлива лише у разі, якщо у суспільстві існує розвинена власна інформаційна галузь: існують власні інформаційні, аналітичні, культурні, інші творчі продукти, які успішно конкурують із зовнішніми [12]. Таким чином, завданням держави стає сприяння всебічному розвиткові приватних і громадських виробників інформаційних, аналітичних, культурних продуктів. Аби напрямок цього розвитку не розходився з національними інтересами, держава має чітко встановити підстави, на яких певну інформацію не буде допущено до обігу (наприклад, встановлена судом наявність у матеріалах ЗМІ прямих закликів до повалення державного ладу, розпалювання міжнаціональної, релігійної тощо ворожнечі, поширення явно неправдивої інформації). Уся інша інформація, будь-які точки зору повинні мати можливості виходу на "ринок ідей", де їх якість перевірятиметься найприскіпливішим суддею - споживачем.Держава може включитися в цей процес, підтримуючи видавничу і трансляційну справи фінансово (відмовившись, наприклад, від оподаткування створеної в цих сферах доданої вартості), а також, відповідно до загальнонаціональних освітніх та культурних програм (їх наявність, до речі, також є обов'язковою передумовою ефективної дії держави на інформаційному ринку і "ринку ідей"), оголошення конкурсів на створення інформаційного, аналітичного та творчого продукту, у тому числі освітнього і просвітнього. На основі відповідних національних програм, держава може надавати режим сприяння на ринку тому продукту, який відповідає цілям цих програм: надавати йому час на державних ЗМІ (місце на шпальті чи Інтернет-сторінці), поширювати відомості про нього, брати участь у рекламних кампаніях щодо його підтримки.