Гуманітарні аспекти інформаційної безпеки
З останнім пов'язана також характерна риса інформаційної ери - глобалізація інформаційного простору. Інакше кажучи, жодна держава технічно не в змозі ізолювати свій інформаційний простір - сукупність доступних з території країни інформаційних джерел та потоків [1] - від надходження інформації ззовні. І навпаки, розмаїття каналів зв'язку ускладнює запобігання витоку за межі країни небажаної для держави інформації (від державної таємниці до подробиць здійснення політики, укладання ділових і політичних угод тощо).Широкий доступ усіх верств населення до засобів поширення інформації здатен також якісно змінити відносини у самому суспільстві. Оскільки така "масова" інформація (від преси, радіо і телебачення, кіно, Інтернету, закладів культури тощо) надходить постійно, стосується усіх значимих подій, апелює до цінностей (або й пропонує нові), враховує (аби бути донесеною до користувача) психологічні особливості людини, зрештою, представляє певні моделі поведінки, - вона є вагомим фактором формування цінностей, світоглядних орієнтацій, уявлень про належну поведінку і спосіб мислення взагалі.
Вплив чиниться як через зміст інформації, так і через її форму (мову, форму подання, стиль викладу, апеляцію до значимих фактів і подій тощо). Увесь цей комплекс впливів творить те, що можна назвати спільним змістовим простором суспільства - системою вірувань, світоглядних настанов, мовних конструкцій, стереотипів, способів пов'язання форми (знаку) і змісту та інших інтерсуб'єктивних категорій, що визначають особливості мислення і комунікації в певному суспільстві [2].
Таке значення інформаційних потоків - вплив на світосприйняття людини, її самоідентифікацію - робить контроль над ними потужною і небезпечною зброєю. Крайній випадок такого контролю - монополізація інформаційних каналів - дає монополістові необмежену владу над суспільством: подібно до Міністерства правди у романі Дж.Орвелла "1984", він може вільно трактувати історію, сучасність, базові цінності і світогляд людини і суспільства; така влада набагато ефективніша і триваліша за "традиційну", базовану на примусі чи переконанні [3].
Інформація, її поширення і масовий вплив набувають дедалі зростаючого значення у міжнародних відносинах. Так, наприклад, провал миротворчої операції у Руанді в 1994 році американські дослідники схильні пояснювати тим, що силам ООН не вдалося блокувати "пропаганду ненависті", яка спричинила масову різанину і 800 тис. жертв [4]; з іншого боку, спроба попередити повторення цієї помилки в Боснії-Герцеговині у 1997 році, коли сили НАТО захопили сербські теле- та радіоретранслятори, мала лише частковий успіх: серби використовували мобільні передавачі, і повністю витіснити їх з інформаційного простору не вдалося [5].
Подібні міркування наштовхують американських дослідників на висновок про необхідність "розділяти політичний і військовий аспекти" безпеки і особливу увагу (в тому числі під час миротворчих операцій) звертати на опанування інформаційним простором [6]. Такі настанови у політиці єдиної сьогодні наддержави створюють додаткові підстави для занепокоєння інших держав: політика "подвійних стандартів", глобальні "національні інтереси" та інші атрибути наддержавності роблять інформаційне втручання США у справи тієї чи іншої країни залежним тільки від суб'єктивного рішення [7]. Навіть європейські партнери США були обурені звісткою про існування системи глобального електронного стеження "Ешелон" з центром у Великобританії, яка дозволяє здійснювати моніторинг електронних повідомлень; західні європейці побоюються, що ця система використовується для промислового шпіонажу [8].
Поєднуючи усі зазначенні чинники, доходимо висновку: "інформаційна ера" характеризується тим, що в суспільстві широко розповсюджується інформація, яка впливає на зв'язки між членами суспільства, визначає якість самого суспільства - і не може бути вилучена звичними методами.
Однак завданням держави й у інформаційну еру залишається захист життєвих інтересів її громадян і суспільства, яке вона представляє. Зважаючи на специфічність сфери регулювання - інформаційні відносини, - такий захист є нелегким завданням. Демократична держава повинна віднайти баланс між правом громадян "шукати, отримувати і використовувати будь-яку інформацію та ідеї з будь-яких засобів інформації, незважаючи на кордони" [9] і необхідністю дотримуватися вимог "національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, підтримання авторитету і неупередженості правосуддя" [10].
Більше того, кожне суспільство об'єктивно зацікавлене у збереженні своєї мовної та культурної самобутності, що в умовах глобального інформаційного простору і легкості транскордонних впливів є досить важким завданням.
Зрештою, держава покликана виконувати також традиційні завдання підтримання безпеки у галузі інформації: обмеження поширення таємної і конфіденційної інформації, боротьба з пропагандою і спробами підірвати державний лад, забезпечення цілісності суспільства, підтримка правопорядку, запобігання маніпуляціям свідомістю громадян через інформаційні канали.Не будемо торкатися технічних аспектів дотримання інформаційної безпеки - засобів попередження витоку інформації, способів її захисту, прийомів стеження і боротьби з таким стеженням. Це - тема окремої розмови. Натомість варто звернути увагу на гуманітарні аспекти інформаційної безпеки, які часто обминаються дослідниками: вплив інформаційних потоків на єдність і самобутність змістового простору суспільства - і, відповідно, засоби знешкодження негативного впливу на нього.