КРУТИ

Мали вони дуже великі втрати, але за першою лавою йшла друга, третя і так без кінця....Сили ворога росли - вони мали постійне поповнення й зайняли лінію фронту шириною в 5 кілометрів. А наші?.... Горстка в 500 юнаків та студентів при 20 старшинах ледве чи й обсадили 3-х кілометровий фронт та не мали жодного поповнення.На допомогу юнакам прийшла на відкритій залізничній платформі щойно одна гармата сотника Лощенка. Ця гармата влучним вогнем здержувала наступ ворожих банд, але - коли червоні почали робити обхват правого крила юнаків, вони, не маючи змоги повернути гармату для стрілу вбік, відійшли з лінії бою.

Шукаючи допомоги фронтові, сотники Тимченко і Богачевський від'їхали до міста Ніжина, аби відти привести полк ім. Т. Шевченка, що саме там був, але..... той полк оголосив "невтралітет" і на фронт не поїхав. Коло години 12-ї червоні розпочали наступ проти студентів, але, попавши під перехресний вогонь, від цього наміру уступили та продовжували маневр обхвату правого нашого крила.

Сили ворога на це йому дозволяли. Введена була на лінію бою наша резервна сотня, а то саме на праве крило, яке було найбільше загрожане. Так трималися наші безстрашні герої аж до вечора. Треба було відходити. Про відхід дістали наказ перші студенти, потім друга сотня і зрештою 3-тя і 4-та сотні юнаків. Перша сотня, яка прийшла з резерви, прикривала відступ.

Вже коли сідали в поїзд, запримітили відсутність багатьох студентів, яких бачили живими. Вислана розвідка донесла, що вони, відступаючи затемна, пішли на вогні - на станцію Крути, що саме в той момент обсаджували червоні. Ці 32 студенти, а в тім числі і рідний брат команданта фронту А. Гончаренка, Володимир Шульгин, Пипський і другі попали в полон й були в бестіяльний спосіб замордовані червоними бандитами. Поїзд з юнаками й студентами відійшов у напрямі станції Ніжин. Тут стояв Шевченківський полк, який замість того, щоб виступити на фронт, перейшов ганебно на бік ворога, та навіть хотів обеззброїти крутян, та це їм не повелося.

На станції Бровари командант Юнацької школи і бою під Крутами сотник Аверкій Гончаренко склав свій релятивній звіт Симонові Петлюрі, як командантові Слобідського Коша, що тоді зі своїми гайдамаками готувався до наступу на Київ, на Арсенал.

Скінчився бій під Крутами - біля 250 юнаків і студентів та 10 старшин, а в тому числі й командант студентів Омельченко, зложили свої молоді голови, принісши в жертву Батьківщині своє молоде розквітаюче життя, а з тих 32 студентів, що попали до бандитського полону, 28 душ, зазнавши неймовірних мук, розшматовані багнетами дикої московської орди, випили свій страдницький келих до дна, але не зрадили України. 4-х студентів відведено було поранених до Харкова[...]

Є необхідним освітити ті обставини і умови тогочасного життя в Україні, які довели до висилки Студентського Січового Куреня на фронт.

На початках революції в Росії, а тим самим і в Україні українська етнографічна людність прагнула до якнайширшого і найшвидчого улаштування свого національного життя.

Українці-вояки, що були розкинені по широких просторах так званої "необ'ятної Росії", а головне на всіх її фронтах, цілком свідомо віддавали себе до розпорядимості Українській Центральній Раді, готові були йти на найбільші жертви. Цього моменту Українська Центральна Рада не врахувала. Час ішов і діяв не на користь Україні, а проти неї, бо білі, а особливо червоні москалі використали той час на підготовку своїх сил, вони кинули скрайні демогогічні соціальні кличі-гасла й тим самим перетворили в Україні революцію національну в революцію соціальну. Українське робітництво й селянство, а тим самим і фронтовики поволі відходили від гасел національних та кинулися за гаслами соціяльними - "за фабрики, за землю"....

Молода Українська Держава творилась у бурхливі часи революції; у фокусі її тодішнього державного апарату переплутувались і переплітались різні, відмінні від себе ідеї, відчуття, прагнення й пристрасті краю, які ще до того інтифікувались і загострювались міжусобною боротьбою розбурханого революцією населення.

Україна тоді кипіла і бурлила. І ця постійна змінність і неспокій надавали тоді всьому українському життю скрайню многогранність. Цілком вільно і рядом з собою могли тоді укладатись і виявлятись і великі людські та громадські чесноти, і низька, підла негідність; з одного боку - справжній вияв ентузіязму, зрив мужності, жертовності, самовідданості, гідності розуму, волі, стійкості, віри і любови, а з другого -- депресія, страх, самолюбство, амбіція, фальш, брехня, підкупність, брутальність, цинізм, обман, глупота і малодушність.Саме в такий момент виданий був IV Універсал. Військо, стомлене великою війною, розколихане революцією, ставало або байдужньо-невтральне до ідеї самостійності, а подекуди навіть і вороже. З поведінки полків у Києві росла тривога непевності. Це все спонукало національне свідоме студентство подати ініціативу створення організаційного комітету, який би перевів організацію надійної озброєної сили для захисту молодої Української Держави. Це випало саме в ті часи, коли славної пам'яті С. Петлюра вийшов зі становища Генерального Секретаря військових справ та був замінений М. Поршем. Симон Петлюра добре зрозумів і бачив небезпеку, яка загрожувала Україні, й тому розпочав формування свого Слобідського Коша, тої надійної сили, до якої також закликали і студенти.