КРУТИ

Історія українського народу містить в собі багато славних подій. До них належить і остання наша Визвольна боротьба 1917-1921 рр. Державні й ідейні здобутки її досить добре і ясно були зафіксовані у відповідних державних актах - чотирьох Універсалах Української Центральної Ради, відозвах, хронологічних збірках матеріалів з цієї доби, розвідках і мемуарах.

Не так добре стоїть справа з зафіксованням чинної збройної боротьби, що ту українську ідеологію державну та ідеї армія наша скропила кров'ю своєю, як найбільш переконуючим аргументом права українського народу на свою Волю і Державу. Ліпше були зафіксовані події 1919-1920 рр. (хоч на сьогодні після останньої світової війни майже все то було знищено), початки ж творення української мілітарної сили рр. 1917-1918, а тим більш перебіг боїв, перемог і поразок наших в більшості лишаються й досі українському загалові (спеціально в Україні) незнаними або малознаними.

Однією з подій цієї першої доби українських збройних сил, події, що варта уваги й яка, щодалі, то все більше стає шанованою, але, на жаль, не точно, мало записана й з боку фактичного устійнена є - КРУТИ чи Крутянський бій.

За цих 75 років Крути знайшли собі досить значний літературний відгук. Про події під Крутами не мало писалося: були це поетичні присвяти, мемуари й критичні, політичні, історичні, воєнні й публіцистичні оцінки[...]

Найавторитетнішим джерелом опису бою під Крутами є звіт командуючого військовою частиною, яка вела бій під Крутами - тоді сотника А. Гончаренка. Цей звіт про перебіг бою ми й беремо за основу сьогоднішньої теми. В часі виголошення IV Універсалу Українською Центральною Радою, командував українським військом полковник Капкан. Він ще в грудні 1917 році вислав на оборону надзвичайно важливого вузла залізничного, на станції Бахмач, старший курс Першої ім. гетьмана Б. Хмельницького Юнацької військової школи під командою Ген. Штабу сотника Носенка.

Ця школа (старший курс), у складі 4-х сотень (по 150 юнаків у сотні), 20 старшин та 18 кулеметів виїхала 8 грудня 1917 року з Києва на станцію Бахмач. Бахмач адміністраційно належав до міста Чернігова й тут виконував функції військово-адміністраційні сотник Ф. Тимченко. Цей останній не мав при собі жодного війська і йому було приділено на допомогу зі складу Юнацької школи сотника М. Богаєвського.

Зразу ж по приїзді школи між двома сотниками - Носенком і Тимченком - виникли непорозуміння на тлі підлеглості і влади. Кожен хотів бути старшим. Командуючий військами полковник Капкан мусив був навести тут порядок, і він його навів. Сотника Д. Носенка було усунено від керування школою і фронтом, а на його місце вислано було сотника А. Гончаренка, який разом з молодшим курсом, рештою Юнацької школи, 23 грудня 1917 року поїхали на станцію Бахмач.

Становище нового команданта було надзвичайно тяжке. З півночі насувалися азійські орди червоних москвинів, у самому Бахмачі, в депо - біля 2000 робітників комуністичне розагітованих, залізничники саботували, довколишнє населення, в ліпшому разі, було "невтральне".

Довкола самі вороги й жадної надії на допомогу. Це було для командуючого фронта ясним, бо ж і сам полковник Капкан, виряджаючи його сюди, сказав: "На поміч - трудно чекати"...

Активність ворога збільшувалася, бо сили його все зростали. Безпосередній наступ на Юнацьку школу вів "товаріщ" Берзін, сили якого складалися з 3000 червоноармійців, 400 матросів та 12 гармат. Коли до того додати червоне запілля з "товаріщем" Кудинським та пол. Муравйовим, що 27 січня перенісся вже на станцію Бахмач, та тих 2000 робітників з депо, що, зрештою, повстали проти школи, то сили ворога - фронт і запілля - можна обчислити понад 10 тисяч душ.

Під натиском такої сили Юнацька школа примушена була залишити станцію Бахмач і через станцію Пліски відступити на станцію Крути. Безпосередньо в наступі на Крути з боку червоних банд брало участь біля 4000 багнетів.

27 січня 1918 року о 4-й рано приїхав на станцію Крути, на допомогу юнакам Студентській Січовий Курень в кількості 115-130 багнетів під командою старшини Омельченка.

Командант фронту сотник А. Гончаренко приділив студентам найменш загрозливу ділянку фронту, а то на самому лівому крилі. 29 січня ранком червоні банди зімкнутими колонами і розпочали наступ. Вони, очевидно, були певні, що не зустрінуть спротиву. Коли ці ворожі колони підійшли на віддаль стрілу, юнаки і студенти зустріли їх сильним вогнем цілого свого фронту та 16 кулеметів заговорили до ворога. Червоні під вогнем почали розсипатися в розстрільні.