Поняття, ознаки та сутність права
Така формальність — внутрішньо необхідна, а не випадкова властивість усякого права. Форма тут не зовнішня оболонка. Вона змістовна і єдино можливим способом, точно й адекватно виражає суть опосередковуваних даною формою (тобто охоплюваних і регульованих правом) відносин — міру свободи індивідів по єдиному масштабі. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відміряє" і оформляє саме волю індивідів, волю в людських взаєминах — у діях, учинках, словом, у зовнішнім поводженні людей. Дозволи і заборони права саме і являють собою нормативну структуру й оформленість свободи в суспільному бутті людей, межі досягнутої свободи, границі між волею і несвободою на відповідній ступіні історичного розвитку [6, c. 183].
Свобода індивідів і свобода їхньої свободи — поняття тотожні. Свобода в праві — вільна свобода, що відповідає всім сутнісним характеристикам права і тим самим відмінна від довільної свободи і протистоїть сваволі. Вольовий характер права обумовлений саме тим, що право — це форма свободи людей, тобто свобода їхньої свободи. Цей вольовий момент (у тій чи іншій, вірній чи невірній інтерпретації) є присутнім у різних визначеннях і характеристиках права в якості волеустановлених положень (Арістотель, Гроцій і ін.), вираження загальної свободи (Руссо), класової свободи (Маркс і марксисти) і т.д.
Свобода, при всій удаваній її простоті, — предмет складний і для розуміння і тим більше для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, процедурах і відносинах громадського життя.
У своєму русі від несвободи до свободи і від однієї ступіні свободи до більш високої ступіні люди і народи не мають ні природженого досвіду свободи, ні ясного розуміння майбутньої свободи [14, c. 305].Оскільки свобода завжди зв'язана з боротьбою за звільнення від колишнього гніта, вона насамперед асоціюється в більшості із самим процесом вивільнення від минулого, з волею від чогось (чи волею проти чогось). При такім негативному сприйнятті свободи здається, начебто звільнення від деякого відомих по минулому досвіді гніта — це звільнення на все майбутнє від усе негативних і досягнення абсолютної свободи і щастя. Подібні ілюзії, абсолютизуючі деяку відносну ступінь і форму майбутньої свободи, не тільки типові, але, видимо, і психологічно необхідні для належної мотивації активної боротьби за неї проти минулого.
При цьому навіть серед учасників процесу звільнення від старого панує різнобій у представленнях про позитивний зміст прийдешньої свободи, у відповідях на питання типу: Свобода для чого? Свобода до чого? Яка саме свобода? Конкретні представлення по цьому колу проблем формуються пізніше, так сказати постфактум.
Відзначаючи різні значення, що додаються слову "свобода", Монтеск'є в роботі "Про дух законів" писав: "Немає слова, що одержало б стільки різноманітних значень і робило б настільки різне враження на розуми, як слово "свобода". Одні називають волею легку можливість скидати того, кого наділили тиранічною владою; інші — право обирати того, кому вони повинні коритися; треті — право носити зброю і робити насильство; четверті — бачать її в привілеї складатися під керуванням людини своєї чи національності підкорятися своїм власним законам. Деякий народ довгий час приймав волю за звичай носити довгу бороду. Інші з'єднують ця назва з відомою формою правління, крім всі інші".
Тим, хто вивільнився з тисків колишньої несвободи, свобода здається вольницею, м'яким податливим матеріалом, з якого можна ліпити усе, що душа побажає й уяву підказує. Пафос такого настрою удало виражений у поетичному рядку В. Хлебникова "Свобода приходить нагая". Але такою вона тільки мариться. Насправді свобода приходить у світ і затверджується в ньому в невидимому, але міцному одіянні права. Це, звичайно, більш нудна матерія — правопорядок, дозволи і заборони, правопорушення, відповідальність і т.д. Але така дійсність свободи.
Якої-небудь іншої форми буття і вираження свободи в суспільному житті людей, крім правовий, людство дотепер не винайшло. Так це і неможливо, не логічно, не практично. Так само неможливо, як і інша "арифметика", де б двічі два дорівнювало не чотирьом, а п'яти чи чомусь іншому.
Люди вільні в міру їхньої рівності і рівні в міру їхньої свободи. Неправова свобода, свобода без загального масштабу і єдиної міри, словом, . так називана "свобода" без рівності — це ідеологія елітарних привілеїв, а так називане "рівність" без свободи — ідеологія рабів і пригноблених мас (з вимогами ілюзорного "фактичної рівності", підміною рівності зрівнялівкою і т.д.). Чи свобода (у правовій формі), чи сваволя (у тих чи інших проявах). Третього тут не дано: неправо (і несвобода) — завжди сваволя [2, c. 133].
3.3 Право як справедливість