Поняття, ознаки та сутність права
Так, нерідко (у минулому і тепер) правова рівність ототожнюється з різного роду егалітаристськими (фактично зрівняльними) вимогами, зі зрівнялівкою і т.д. чи, навпаки, їй протиставляють так звану "фактичну рівність". Подібна плутанина завжди так чи інакше носить антиправовий характер.
Історія права — це історія прогресуючої еволюції змісту, обсягу, масштабу і міри формальної (правової) рівності при збереженні самого цього принципу як принципу будь-якої системи права, права взагалі. Різним етапам історичного розвитку свободи і права в людських відносинах характерний свій масштаб і своя міра свободи, своє коло суб'єктів і співвідношення свободи і права, словом — свій зміст принципу формальної (правової) рівності. Так що принцип формального рівності являє собою характерний праву принцип з історично змінюваним змістом.
У цілому історична еволюція змісту, обсягу, сфери дії принципу формальної рівності не спростовує, а, навпаки, підкріплює значення даного принципу (і його системи норм, що конкретизує,) як відмітну особливість права в його співвідношенні і розбіжності з іншими видами соціальної регуляції (моральної, релігійної і т.д.). З врахуванням цього можна сказати, що право — це нормативна форма вираження свободи за допомогою принципу формальної рівності людей у суспільних відносинах [7, с.125]
Вихідні фактичні розходження між людьми, розглянуті (і регульовані) з погляду абстрактно-загального правового принципу рівності (рівної міри), з'являються в підсумку у вигляді нерівності у вже набутих правах (нерівних за їх структурою, змістом й обсягом прав різних індивідів-суб'єктів права) Правова рівність і правова нерівність (рівність і нерівність у праві) — однопорядкові (передбачаючі і доповнюючі один одного) правові визначення і характеристики і поняття, в однаковому ступені конфронтуючі фактичним розходженням і відмінні від них Принцип правової рівності різних суб'єктів припускає, що суб'єктивні права здобуваються, що ними реальні, будуть нерівні Завдяки праву хаос розходжень перетвориться в правовий порядок рівностей і нерівностей, погоджених по єдиній підставі і загальній нормі.Визнання різних індивідів формально рівними — це визнання їхньої рівної правоздатності, можливості придбати ті чи інші права на відповідні блага, конкретні об'єкти і т д, але це не означає рівності вже придбаних конкретних прав на індивідуально-конкретні речі, блага і т. д. Формальне право — це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість придбати — у згоді з загальним масштабом і рівною мірою правової регуляції — своє, індивідуально-визначене право на даний об'єкт. При формальній рівності і рівній правоздатності різних людей їх реально придбаного права неминуче (у силу розходжень між самими людьми, їхніми реальними можливостями, умовами й обставинами їхнього життя і т д.) будуть нерівними життєві розходження, вимірювані й оцінювані однаковим масштабом і рівною мірою права, дають у підсумку розходження в придбаних, особисто приналежному конкретному суб'єкту (у цьому змісті — суб'єктивних) правах [4, c. 177-178]. Таке розходження в придбаних правах у різних осіб є необхідним результатом саме дотримання, а не порушення принципу формального (правового) рівності цих осіб, їхньої рівної правоздатності. Розходження в придбаних правах не порушує і не скасовує принципу формальної (правової) рівності.
3.2. Право як свобода
З принципом формальної рівності зв'язане і розуміння права як форми суспільних відносин.
Специфіка правової формальності обумовлена тим, що право виступає як форма суспільних відносин незалежних суб'єктів, підлеглих у своєму поводженні, діях і взаєминах загальній нормі. Незалежність цих суб'єктів один від одного в рамках правової форми їхніх взаємин і одночасно їх однакова, рівна підпорядкованість загальній нормі визначають зміст і суть правової форми буття і вираження свободи.
Правова форма свободи, демонструючи формальний характер рівності, загальності і свободи, припускає і виражає внутрішню сутнісну і значеннєву єдність правової формальності, загальності, рівності і свободи.
Для всіх тих, чиї відносини опосередковуються правовою формою, — яким би не було вузьке це правове коло, — право виступає як загальна форма, як загальнозначущий і рівний для всіх цих осіб (різних по своєму фактичному, фізичному, розумовому, майновому положенню і т. д.) однаковий масштаб і міра. У цілому загальність права як єдиного і рівного (для того чи інші крута відносин) масштабу і міри (а саме — міри свободи) означає заперечення сваволі і привілеїв (у рамках цього правового кола).
Необхідний внутрішній взаємозв'язок правової рівності і загальності правової форми очевидний: правова міра загальна лише в тих межах і остільки, поки й оскільки вона залишається єдиної (і, отже, рівної) для різних об'єктів виміру (регуляції), у своїй сукупності утворюючих сферу цієї загальності, тобто коло різних відносин, вимірюваних загальної (єдиної) мірою. Загальність ця, отже, відносна, — вона обмежена межами дії єдиної міри в різних відносинах. Сама рівність тут полягає в тому, що поводження і положення суб'єктів даного загального кола відносин і явищ підпадають під дію єдиної (загальної, рівної) міри.