Правова держава і громадянське суспільство
Практичне втілення в суспільному житті ідей правової державності пов'язане з творчістю Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831). Державно-правові вчення мислителя викладено в головній його праці «Філософія права».
Якщо у Канта правові закони і правова держава є лише необхідність, в Гегеля вони є дійсністю, тобто практичною реалізованістю розуму в певних формах буденного існування людей.
Не погоджуючись з Ж. Ж. Руссо, Гегель вважав, що людина не народжується від природи вільною, що вона здобуває свободу як духовна істота. Розумне призначення людини він вбачав у тому, щоб вона жила в державі. Індивід настільки моральний та істинний, наскільки він є членом держави. Право, за Гегелем, — це дійсна свобода. Держава — теж право в його найбільш абстрактному розумінні, а саме: права особистості, сім'ї та суспільства.
Його філософська теорія базується на тому, що в основі соціальної дійсності лежить «світовий розум», «абсолютна ідея» чи «світовий дух», що проявляються в мисленні чи самопізнанні. У філософії духу він розрізняв три основні науки: про суб'єктивне, об'єктивне та абсолютне. Вчення про державу і право Гегель трактував як складову філософії, а державу і право розглядав крізь призму самої ідеї та напрямків її реалізації. Питання конструкції, сутності, змісту і конкретного застосування державно-правових явищ він відносив до предмета юриспруденції. Право мислитель визначав як наявне буття свободи, певний ступінь розвитку свободи; поняття права формулював з позицій ідеалізму, стверджуючи, що право виявляє себе спершу в історичному, моральному, релігійному значенні, а вже потім — у дійсності.
Свободу, за Гегелем, закладено в конструкцію абстрактного права, що має кілька ступенів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправди (ненавмисна, обдурювання, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приводить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу.
Абстрактне право філософ формулював так: «Будь особистістю і поважай інших як особистостей!» Конкретне право проявляється у формальній свободі, передовсім у свободі приватної власності. Отже, Гегель
1) вихваляв державу як найрозвиненішу дійсну свободу;
2) належний поділ влади в державі вважав гарантією свободи особистості;
3) критикував деспотизм, вважаючи, що «... стан беззаконня, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократії), має силу закону, чи, точніше, заступає закон»;
4) визначив свою конструкцію правової держави як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, безправ'я та проти всіх неправових форм застосування сили, як і з боку приватних осіб, так і з боку держави.
Вчення про правову державу в Росії та Україні виникли у другій половині XIX ст., після проведення буржуазних реформ 60—70-х років. Вони знайшли відображення в документах російського лібералізму та опозиційного земства. Детальніше ця теорія почала розроблятися на початку XX ст., з переходом Російської імперії до конституційного самодержавства. Активно працювали в напрямку створення теорії правової держави вчені: О. С. Алексеев, В. М. Гессен, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, С. О. Котляревський, І. М. Лазаревський, М. А. Рейснер, Г. Ф. Шершеневич та ін.Одними з перших теоретиків, чиї розробки з проблем правової держави побачили світ, були М. А. Рейснер, який опублікував статтю «Що таке правова держава», і В. М. Гессен, який видав працю «Теорія правової держави». М. А. Рейснер, наприклад, кваліфікував правову державу як таку, де державний устрій, закон є «... нормою, обов'язковою для самої влади», де кожний акт державної влади підкорений закону і цим же законом забезпечено недоторканність права особи і громадських корпорацій.
В. М. Гессен вважав, що правова держава в її діяльності, у здійсненні урядово-судових функцій зв'язана та обмежена правом, стоїть під правом, а не зовні чи над ним.
В основу теорії правової держави російські вчені поклали теорію поділу влади Ш. Л. Монтеск'є, давши їй своєрідне тлумачення з урахуванням російської практики державно-правового будівництва. В їхньому розумінні державна влада — єдина, але поділяє функції між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Але при цьому російські та українські вчені відкидали такі класичні елементи поділу влади, як стримування і противаги. Вони обґрунтовували зверхність законодавчої влади і підпорядкування їй виконавчої та судової. Наприклад, В. М. Гессен намагався розмежувати закон та урядове розпорядження за їхньою юридичною силою, доводячи зверхність закону як неодмінну ознаку правової держави.