Правова держава і громадянське суспільство

в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;

ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.

Розвинені демократії мають розвинену правову систему, яка здатна до самоочищення. Усі три ланки влади незалежні й контролюють себе взаємно. Проте раю на землі немає, і час від часу якісь пошкодження трапляються і в західних країнах.

Щоб убезпечитись від цього зла, суспільство мобілізує систему розвинених громадянських інституцій – передусім вільну пресу, незалежні політичні партії, розмаїття правозахисних та інших громадських організацій. Так, це вони, виходячи з тих інтересів, які вони захищають, відслідковують порушення прав людини з боку державних органів, це вони роблять ці порушення об’єктом суспільної уваги й аналізу. А як наслідок ці порушення рано чи пізно породжують в суспільстві кризу.

За такими добровільними, самодіяльними й незалежними від держави структурами закріпилася назва громадянське суспільство.

Отже, для громадянського суспільства, окрім добре налагодженої правової системи, надзвичайно важливим є:

- по-перше, наявність розвиненого й структурованого громадянського суспільства;

- по-друге, загальна обізнаність населення у своїх правах і обов’язках.

Таким чином, навіть якщо у демократичних суспільствах на якийсь час станеться пошкодження правової системи, суспільство через найрізноманітніші свої ланки спроможне знешкодити “вірус” і відновити рівновагу.

Зовсім інша ситуація, коли, навпаки, правова система пошкоджена такою значною мірою, що в меншості опинилося все чисте і правильне. Тут активнішим і ефективнішим виявляється поки що суспільне зло. Так складається ситуація, коли залежна від влади й покірна їй преса, кволі й корумповані громадські організації використовуються владою (ширше – суспільним злом), навпаки, для того, щоб дискредитувати й вилучити з суспільства всіх, хто відвертою критикою домагається відновлення порядку й справедливості. Типовий приклад цього процесу – боротьба із дисидентами за радянських часів.Однак така модель держави прирікає її на періодичні бунти й революції. Коли критика й інакодумство в державі заборонені, тоді хиби управління із системи вчасно не виводяться. В результаті вони поволі накопичуються, а тоді настає момент, коли ніякий, навіть найжорстокіший, терор не в змозі втримати систему від вимушеного раптового очищення. Так виводяться з системи суспільні шлаки, які не дають змогу системі нормально функціонувати, однак раптовість цього процесу прирікає тогочасні покоління людей на великі труднощі й страждання.

У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, себто така, в якій лише юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави й особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

2. Поняття та ознаки правової держави

Концепція правової держави має довгу і повчальну історію. Ще в давні часи почався пошук справедливості, принципів, форм і конструкцій взаємозв'язку, взаємодії та взаємодоповнення влади і права. Погляди на державу і право, на його місце і роль у суспільстві поступово викристалізували ідею розумності й справедливості такої форми політичної влади, за якої життя людей регулюється правом, яке за підтримки державної влади стає самостійною владною силою.

До основних ознак правової держави слід віднести такі: