Співвідношення норм права і звичаїв

1.3. Правові і політичні норми

Право і політика традиційно розглядаються як явища тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Достатньо сказати, що переважаюча частина всієї внутрішньої і зовнішньої політики будь-якої держави реалізується через право, закони, а останні, у свою чергу, виступають виразниками і провідниками цієї політики. Якщо ж мати на увазі такий правовий акт, як Конституція, то вона, як відомо, закріплює основи, принципи, цілі, напрями державної політики, фіксує і гарантує політичні права і свободи громадян, їх участь в державному і суспільно-політичному житті країни. Конституція є політико-юридичним документом.

З часів Арістотеля політику розуміють як мистецтво управління людьми, суспільством, державою. Управління здійснюється знову ж таки за допомогою права, юридичних засобів і інститутів. Особливо це характерно для правових держав з розвинутою демократією, досконалими законами, правовою культурою. Але навіть і тоталітарні, поліцейські держави не можуть обійтися без права. Інша справа — в яких цілях воно використовується.

Політика є також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, узгодження бажаного і об'єктивно досяжного, уміння поєднання з реальністю. За межами можливостей починається волюнтаризм, суб'єктивізм, а нерідко і авантюризм, все те, що знаходиться вже поза правовим полем, поза юридичними процедурами. Вільна від права політика є свавілля, вседозволеність [17, c. 18-19].

В більш вузькому сенсі слова політика визначається в науці як особлива, сфера взаємодії між класами, партіями, націями, народами, державами, соціальними групами, владою і населенням, громадянами і їхніми об'єднаннями. Звичайно, це найбільш загальна, абстрактна дефініція, але вона вірно відображає найважливішу і найскладнішу сферу суспільного життя, самостійний світ політичних цінностей, ідеалів, інтересів. Дану сферу якраз і регулюють політичні норми.

Політичні норми — це правила поведінки численних і різноманітних суб'єктів політики (індивідуальних і колективних), учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів [8, c. 5].В тих випадках, коли політичні норми одержують відображення в законах, конституціях, вони набувають також характер правових. Розмежування між політичними і юридичними нормами провести інколи дуже важко, оскільки вони тісно переплетені, а найчастіше поєднуються (наприклад, в статтях Конституції). Це спостерігається в діяльності як законодавчої, так і виконавчої влади. Адже закони, інші нормативні акти мають, як правило, не тільки економічне, але і політичне обґрунтовування. Але між правовими і політичними нормами можуть бути відмінності.

В політичній сфері є свої традиції, загальноприйняті правила, вимоги, принципи, еталони. Існує політична етика, тобто зведення канонів, яких звичайно дотримуються чесні, добросовісні політики. Головні з них — це дотримання законів, моралі, встановленого порядку, пошана опонентів, правдивість, служіння громадському обов'язку, благу.

На жаль, сучасна українська політика — не сама, м'яко кажучи, чиста сфера відносин між людьми. Життя постійно демонструє приклади порушення (недотримання) елементарних правил політичної поведінки. Особливо це виявляється в період виборів (війна компроматів, дискредитація суперників, розповсюдження про них неправдивої інформації, інтриги, підкуп виборців, порожні обіцянки кандидатів в депутати, тіньове фінансування, замовлені статті у пресі, проникнення у владу криміналу і т.д.) [14, c. 210-211].

Учасники політичних баталій дуже часто діють за принципом: ціль виправдовує засоби, переможців не судять. Створюються і використовуються так звані виборчі технології, іміджмейкеровські фірми, інші хитромудрі прийоми. Виявляється психологічний тиск на виборців аж до погроз; увійшло до практики маніпулювання громадською думкою. Влада, право, закони покликані ефективно протистояти всім цим явищам, присікати найбільш грубі порушення нормальної, цивілізованої політики. Політичні норми повинні також чітко дотримуватися, як і правові.

2. Поняття звичаю як джерела права

Правилами поведінки особливого виду є звичаї, традиції. На відміну від правових, моральних, корпоративних норм, близьких до ідеології, звичаї і інші правила пов'язані з суспільною психологією — з тією частиною суспільної свідомості, яка складається історично.