Співвідношення норм права і звичаїв
Сьогодні звичаєві основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий, але і звичаєвий нігілізм. Подолання цих явищ —найважливіша передумова соціального і духовного відродження України.
Право і звичай плідно «співробітничають» у сфері відправлення правосуддя, діяльності органів правопорядку, юстиції. Виражається це в різних формах: при дозволі конкретних справ, аналізі всеможливих життєвих ситуацій, протиправних дій, а також особи правопорушника. Фактичні обставини багатьох справ оцінюються із залученням як юридичних, так і етичних критеріїв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, діянь, як хуліганство, наклеп, образа, приниження честі і гідності, понять цинізму, користі, користолюбства [13, c. 23-24].
Правові норми служать і повинні служити провідниками звичаю, закріплювати і захищати етичні засади суспільства. І ефективність права багато в чому залежить від того, наскільки повно, адекватне воно виражає ці вимоги. Сила законів у сто разів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу (особливий апарат), але і на звичай. У свою чергу, дія звичаю, як і інших соціальних норм, в чималій мірі залежить від чітко функціонуючої юридичної системи. Адже всі ці регулятори складають єдине нормативне поле.
3.4. Суперечності між правом і звичаєм
Тісна взаємодія норм права і звичаю не означає, що процес цей рівний, гладкий, безконфліктний. Між ними можуть виникати і досить часто виникають гострі суперечності, колізії, розбіжності. Звичаєві і правові вимоги не завжди і не у всьому узгоджуються, а нерідко прямо протистоять один одному. Ці суперечності мають як соціальне, так і діалектичне походження, витікають з дії закону єдності і боротьби протилежностей.
Слід сказати, що оптимальне поєднання звичаєвого і юридичного завжди було важковирішуваною проблемою у всіх правових системах. І, як показує досвід, ідеальної гармонії тут звичайно досягти не вдається — суперечності неминуче зберігаються, виникають нові, поглиблюються старі. Їх можна в якійсь мірі згладити, ослабити, зменшити, але не зняти повністю.
Зрозуміло, окремі з них можна усунути, інші — не припустити, але в цілому як об'єктивне явище вони залишаються [10, c. 243].
Причини суперечностей між правом і звичаєм полягають вже в їхній специфіці, в тому, що в них різні методи регуляції, різні підходи, критерії при оцінці поведінки суб'єктів. Має значення неадекватність відображення ними реальних суспільних процесів, інтересів різних соціальних шарів, груп, класів. Розбіжності між правом і звичаєм викликаються складністю і суперечністю самого життя, нескінченною різноманітністю виникаючих в ній ситуацій, появою нових тенденцій в суспільному розвитку, неоднаковим рівнем етичної і правової свідомості людей, мінливістю соціальних умов і ін.
Право за своєю природою більш консервативне, воно неминуче відстає від перебігу життя, до того ж, в ньому самому немало колізій. Навіть найдосконаліше законодавство містить недоліки. Звичай більш динамічно, активніше і еластичніше реагує на зміни, що відбуваються. Ці два явища розвивається нерівномірно, в звичаях переважають елементи гнучкості, стихійності [9, c. 177-181].
Право і звичай не антиподи, а «суперники», вони по-різному оцінюють одні і ті ж факти, між ними тонкі грані і взаємопереходи. На цьому ґрунті нерідко відбуваються «зіткнення», оскільки звичай вимагає від людини набагато більшого, ніж право.
Нерідко виникають ситуації, коли закон щось дозволяє, а звичай забороняє, і навпаки, закон забороняє, а звичай дозволяє. Відсутність же згоди і «взаєморозуміння» між ними позначається врешті решт на регулятивних і виховних можливостях обох цих засобів. Потрібне коректування відповідних норм, гармонізація звичаєвої і правової свідомості. Іноді життєві колізії ставлять суди в скрутне положення.
ВисновкиОтже, соціальні норми — загальновизнані або достатньо поширені еталони, зразки, правила поведінки людей, засіб регуляції їх взаємодії. Вони “страхують”, оберігають суспільне життя від хаосу і самопливу. Зрозуміло, в число соціальних норм входять і правові. Соціальні норми — це об'єктивно необхідні правила сумісного людського буття, показники меж належного і можливого.
Соціальні норми різною мірою відображають закономірності суспільного розвитку, але самі такими не є. Об'єктивні закони, згідно яких розвивається історія, не є норми. Останні впроваджуються в життя суспільства людьми, соціальною практикою. Одні з них з часом відпадають, інші — виникають, видозмінюються, треті — нав'язуються певними класами, групами або владою. Інакше кажучи, процес становлення, формування соціальних норм — чинник суб'єктивний. Виробляються вони людьми. Інша справа, що потреба в них диктується об'єктивною необхідністю.