Законодавче визначення видів та форм страхування в Україні

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна - у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження - у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).

Існують такі види обов 'язкового майнового страхування:

а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям;

б) державного майна, зданого в оренду або інший вид користування;

в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікаль¬них документальних пам'яток);

г) пам'яток Музейного фонду України, які тимчасово вивозяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації;

д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад) тощо.

Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укр-страхнагляді і визначений за погодженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахованим у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». Зокрема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.Обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги -на час керування транспортним засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньо-міського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів здійснюється за їхній рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Законом України «Про страхування» та підзаконними нормативними актами передбачаються випадки обов'язкового особистого страхування певних категорій осіб (насамперед, працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосується військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; медичних і фармацевтичних працівників; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.

Більш як половину перелічених видів страхування становлять державні види, по суті своїй вони тяжіють до страхування відповідальності роботодавця, проте здійснюються як види особистого страхування .

2.2. Добровільне страхування

Решта видів майнового та особистого страхування здійснюється на добровільній основі. Добровільне страхування є найоптимальнішою із форм вираження страхових інтересів. У цьому випадку у страхувальника є можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням угоди страхування.