Механізм взаємодії системи обов’язкового та добровільного медичного страхування

За бюджетної системи фінансування охорони здоров'я страху¬вання або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових над¬ходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінан¬сового забезпечення охорони здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних суб¬сидіях. Причому внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров'я і приватних систем.

У різних країнах питання про співіснування базових держа¬вних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у Німеччині передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкоду¬вання вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшен¬ня обслуговування вони мають змогу взяти участь у приват¬ному страхуванні.

У США фінансування охорони здоров'я базується майже виклю¬чно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи ниж¬чі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забез¬печена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності ме¬дичних послуг для широких верств населення, залучення додат¬кових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослі¬джень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матері¬ально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної до¬помоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної за¬хищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомо¬гу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різно¬манітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефекти¬внішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат гро¬мадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено кон¬цепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я грома¬дян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання ме¬дичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добро¬вільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній краї¬ні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рів¬ня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Принцип обов'язкового медичного страхування діє, наприклад у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здо¬ров'я, а обов'язкове існує лише щодо осіб окремих професій.