Напрямки реформування обов’язкового медичного страхування в Україні”

Зрівнюючи світові норми фінансування медицини та норми України, можна зробити висновки, що медичне страхування потребує реформ та збільшення фінансування, враховуючи міжнародний досвід можна здійснити наступні кроки:

• кожен працюючий громадянин в обов’язковому порядку повинен підлягати медичному страхуванню з правом вільного вибору страхового товариства чи страхової організації;

• договір медичного страхування повинен мати обмежений термін, аби застрахований мав можливість змінити організацію медичного страхування при незадовільних результатах її діяльності;

• страхові внески до системи медичного страхування не повинні обкладатися податками, що стосується як внесків роботодавця, так і внесків працівника;

• внески на медичне страхування пенсіонерів, інвалідів та інших категорій непрацюючих громадян, які отримують соціальні допомоги, мають сплачуватися за рахунок бюджету.

Висновки

Запровадження обов'язкового медичного страхування є необхідним та вкрай нагальним. Причому доцільне етапне запровадження в Україні обов'язкового медичного страхування. Можлива наступна етапність запровадження ОМС:- запровадження ОМС в окремій галузі та території - у вигляді експерименту, з наступним поетапним розширенням числа регіонів (галузей) учасників;

- поетапне розширення категорій застрахованих за обов'язковим медичним страхуванням;

- поетапне підвищення розміру страхового тарифу.

Проведення експерименту має забезпечити реалізацію принципу надання медичної допомоги визначеного рівня та обсягу, яка забезпечена конкретним цільовим джерелом фінансування. Етапне запровадження ОМС та проведення експерименту в окремій галузі та території дозволить відпрацювати нормативно-правову базу, необхідну для функціонування системи ОМС, а саме - договори обов'язкового медичного страхування, договори про надання медичної допомоги, розробити стандарти якості медичної допомоги, накопичити медико-економічну інформацію для можливості економічно обґрунтованого визначення потреб системи охорони здоров'я у фінансових ресурсах, створення інституту прав пацієнта як отримувача медичної допомоги та позавідомчих механізмів контролю обсягів та якості медичної допомоги. Одним із головних завдань експерименту мають бути роботи в галузі ціноутворення на медичні послуги: встановлення єдиних принципів розрахунку тарифів, визначення структури тарифу, розробка методичних підходів до розрахунків тарифів, визначення критеріїв вибору способів оплати медичної допомоги, що надається закладами охорони здоров'я за програмами обов'язкового медичного страхування на основі розвитку та запровадження стандартизації у системі охорони здоров'я. Крім того, безумовно, система ОМС має забезпечити персоніфікований облік вартості медичної допомоги, яка надана застрахованим особам. Такий облік неможливий без застосування сучасних програмно-апаратних комплексів, які можуть бути також розроблені при проведенні експерименту. Не менш важливим завданням є підготовка при проведенні експерименту кадрів для реалізації загальнообов'язкового державного медичного страхування.

Розвиток добровільного медичного страхування стримує низка факторів, основними з яких є нормативна невизначеність поняття добровільного медичного страхування, принципів та одиниць оплати медичної допомоги, понять медична допомога, медичні послуги, відсутність податкових пільг по сплаті страхових платежів з добровільного медичного страхування, неготовність медичних закладів України виступати повноцінними суб'єктами системи добровільного медичного страхування (відсутність єдиної методики ціноутворення, положень про надання послуг застрахованим особам, інших регламентуючих документів). Вирішення питань регламентації добровільного медичного страхування та запровадження обов'язкового медичного страхування перебуває в компетенції різних органів виконавчої влади, а саме: Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства юстиції та інших. Відсутність органу, який би координував діяльність органів виконавчої влади у вирішенні питань медичного страхування, призводить до відсутності єдиної позиції органів виконавчої влади з питань медичного страхування, невизначеності необхідних нормативних документів для повноцінного здійснення добровільного медичного страхування, відсутності концепції запровадження обов'язкового медичного страхування.