Україна в період Другої світової війни (1939-1945)
1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті.
Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національно налаштованої Галичини
на радянську Україну. Ось чому влада з такою наполегливістю насаджувала в
Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України. Довгождане возз'єднання українських земель виявилося кривавим.
22 червня 1941 р. Німеччина порушила радянсько-німецький договір про ненапад, її армія без об’яви війни напала на СРСР. Германський фашизм намагався перетворити Східну Європу в “життєвий простір для арійської раси”, загубивши проживаюче там населення. Програма такого «освоєння» європейської частини
СРСР була викладена у розробленому керівниками гітлерівського рейха документі під заголовком «Генеральний план Ост». Такими були наміри нацистів. Але попередньою ціллю вони вважали остаточне розорення радянського народу, щоб лишити його не лише матеріально-технічних коштів для продовження боротьби за соціалізм, свободу й незалежність, а й самих коштів існування.
Таким чином, захоплення матеріальних ресурсів й багатств Радянського союзу офіційно проголошувався однією з основних цілей війни. Планувалось не тільки присвоєння усіх економічних ресурсів Радянської держави, але й остаточне пограбування громадян Країни. Напередодні нападу на СРСР керівники Німеччини і вермахту розробили інструкції й директиви, згідно яким на радянській землі необхідно було встановити режим фашистського терору і беззаконня. Солдатам й офіцерам вермахту завчасно були дані права на мародерства, безлад і насилля. Ці розбійні «права» фашистські загарбники використовували в повній мірі. Перед нападом на СРСР в розпорядженні Німеччини опинились промисловість, сировина, людські ресурси, захоплених нею європейських країн, що різко збільшило її військово-економічний потенціал.
Розробка детального плану військового нападу на нашу країну була розпочата в липні 1940 року. Остаточний варіант, отримавший назву «план Барбаросу», був затверджений 18 грудня 1940 року. Він базувався на ведінні «блискавичної війни» - «блицкрига». Гітлерівські стратеги планували нанести поразку Радянському Союзу в короткочасній компанії і закінчити війну восени 1941 року. Вони розраховували швидко заволодіти найважливішими промисловими й політичними центрами і приєднати до Німеччини всю європейську частину.Гітлерівська Німеччина зосередила вздовж кордону СРСР 190 дивізій (5,5 млн. солдат й офіцерів), майже 4 тисячі танків , біля 5 тисяч бойових літаків, понад 47 тисяч мінометів й озброєння. Це була найбільша в історії армія вторгнення. В східних прикордонних військових округах СРСР було зосереджено 170 дивізій (майже 3 млн. бійців й командирів), більш ніж половина всієї бойовій техніки. Червона Армія не поступалася агресору в численності бойовій техніки й
сучасної зброї, але значно відставала в умінні розпоряджуватись ним. Невистачало транспорту, засобів зв’язку.
Я вважаю, що великий шкоду підготовці радянського народу до війни,