Петро Калнишевський - останній кошовий отаман запорозької січі
Росія в той час не мала виходу до Чорного моря, тому важливу роль у ході війни відігравали козацькі флотилії. Залучаючи запорожців до участі у війні, царський уряд не тільки намагався використати високі бойові якості їхнього війська, але й мав намір таким чином відвернути запорозьке козацтво від боротьби за права і вольності Запорозької Січі, участі в антифеодальних рухах. Катерина II писала Румянцеву: «Мы заблагоразсудили для удержання оннх запорожских казаков от разннх предерзостей сим вам предписать всех их, собрав, употребить против неприятеля за вашим россудом».
З другої половини XVIII ст., зокрема й у роки російсько-турецької війни 1768-1774 років, у Запорозькому Війську домінуюче місце займала кіннота. Відомість, складена Кошем 23 березня 1769 р., наводить дані про загальну кількість кінних і піших козаків у Запорозькому Війську на той час: перших тоді налічувалося 7474, других - 5773 чоловік.
Кожен «справний козак» служив «о дву конь», тобто мав по двоє коней. Командний (старшинський) склад мав їх ще більше. Військовий старшина виступав у похід із 16 кіньми, полковник - із вісьмома, а полковий старшина - з трьома. У запорожців були чи не найкращі для того часу коні, які вирізнялися незвичайною силою, витривалістю і швидкістю.
Кошовий отаман Калнишевський, безпосередньо очолюючи кінне з'єднання Запорозького Війська, водночас був командуючим усієї запорозької армії. Крім того, він зберігав і вище адміністративно-господарське і військово-організаційне керівництво на Запорожжі, залишаючи в Січі для вирішення нагальних справ тимчасового заступника - військового суддю.
Протягом усієї війни за кожної кампанії невтомний Петро Калнишевський, якому тоді вже було за 80 років, очолював Запорозьке Військо, виявляючи неабиякий хист воєначальника і військового організатора, талант полководця й особисту хоробрість, а також уміння орієнтуватись у політичній обстановці, надзвичайну дипломатичну гнучкість.У кампанію 1769 р., крім «маскування» турецької фортеці Очаків, решта запорозьких команд виконувала окремі завдання загального стратегічного плану 2-ї російської армії - оборону України з боку Очакова, Бендер і Дністра. Головною метою кампанії 1770 р. була облога фортеці Бендери. Запорозьке Військо у складі двох корпусів 2-ї російської армії забезпечувало з боку Криму і Очакова її тили й комунікації. У цьому ж році запорозькі козаки розвідкою й агітацією в Криму і в ногайських ордах, а також транспортуванням цих орд через Дніпро сприяли відокремленню їх від Кримського ханства й переходу під російську протекцію.
Починаючи з кампанії 1771 р., запорозьке військо вже діє в складі не тільки 2-ї, а й 1-ї російської армії. На Дунайському театрі війни запорожці брали участь у боях, які мали вирішальне значення.
Запорозька піхота в цій війні виконувала спеціальні завдання царського уряду і російського командування. Особливо уславилася тоді Дунайська експедиція запорозького флоту, проведена двічі - в 1771 і 1772 роках. Запорозький флот у складі 19 «чайок» («дубів») з тисячною командою козаків-піхотинців, які були водночас і екіпажем суден, пройшов Дніпром повз ворожі фортеці Очаків і Кінбурн у Чорне море: перетнувши північно-західну його частину, вступаючи в бої з зустрічними турецькими кораблями, увійшов у гирло Дунаю й пришвартувався в Кілійському порту.
Запорозька Дунайська евспедиція мала не тільки воєнне, а й наукове значення. Під час походу запорожці проводили дослідницько-навігаційні роботи - вивчення дунайських чорноморських шляхів, складання їх перших лоцій. Через те, що царський уряд ставив неодмінною умовою закінчення російсько-турецької війни 1768- 1774 років одержання від Туреччини права на вільне плавання російських торгових суден по Чорному морю, запорозька Дунайська експедиція мала значення не тільки для розвитку воєнних дій, але й для розширення в майбутньому чорноморської торгівлі. Після прибуття на Дунай запорозька флотилія увійшла до складу створеної Румянцевим Дунайської флотилії й брала участь у її активних діях.
У складі авангардних військ 2-ї російської армії запорозькі козаки відзначилися при виконанні головного стратегічного завдання кампанії 1771 р. - захопленні Криму. 1771 р. запорозька п'ятисотенна команда на чолі з полковником Опанасом Ковпаком сприяла успішному закінченню Кримської експедиції не тільки своїми бойовими виправами, а й насамперед знанням шляхів, що вели до Криму, і в самому Криму. Вирішальну роль в оволодінні Кримом російською армією і козацькими військами в 1771 р. мав подвиг запорожців, які під час штурму перекопських укріплень форсували Сиваш і через його обмілини, в обхід валу, пройшли в Кримський півострів, а за ними рушили російські кавалерійські частини.