УПА В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

1.Встановлення зв'язкiв з Бiлорусiєю (вiддiл самоборони В.Родзька i М.Вiтучика);

2.Переговори з С.Бендерою ОУН (у Львовi було досягнуто позитивної (для УПА) домовностi з ОУН );

3.Анологiчний договiр з монархiстами (про участь монархiстiв в рядках УПА);

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д'ячен-ко, командир кавалерiйского полку "Чорних Запорожцiв", який став комади-ром Полiськой Сiчi. А сам Бульба-Боровець став головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Але трапилось так, що Д'яченко i ще декiлька офiцерiв були вимушени виїхати у Польшу. На щойнозвiльнене мiсце було з впевненiстью призначено пiдполковника П.Смородського, згравшего важливу роль в управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укрiпiти свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положен-ня, визначивше полiтичну прогграмму армiї. Це ,на мiй погляд, був своечас-ний i правильний крок.

Коротко про цю платформу "За що бореться УПА" можна сказати, що:

це народна українська армiя, її членами можуть стати всi українцi;

непiдлежiсть жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам ли-ше Влади Української Держави;

боротьба проти всiх захватникiв i окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави;

визнання принипiв демократiї, рiвноправ'я, законiв про людину, рiвно-признання всiх вiр i релiгiй;

пiдтримка всiх форм власнностi, захiст людини як вiд державного ка-пiталiзму так i вiд приватного капiталу;

в промисловому i сiльскогосподарському вiдношенню Україна повинна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина - акцио-нер; земля - для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хле-боробство, планова перебудова економiки;

вiльна праця, культурнi, медiчни i iншi питання.

Як свiдчать факти, программа знайшла пiдтримку богатьох колах насе-лення. Менi ж здається, що богато питань - про устрiй державного апарату, якихось механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було зачеплено або мались на увазi як закони "Уряду Української Держави" i взагалi, цю про-граму я також оцiнюю позитивно.

Та повернiмось до iсторичних фактiв, зараз хочеться всеж завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом з вiйсковими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (Нов-город-Волинський), так названа "лiнiя Сталiна", Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких форму-вань богато областей.

Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати:

1.Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний i вiйсково-стратегiчний ха-рактер;

2.Операцiю викликала "нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Мо-скви по вiдношенню до Бiлорусiї i України";

3.В операції приймало участь бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв i 5 тис. бiлорусiв) з обох сторон;

4.Вона показала переваги слабоозбройнної, поганоорганiзованної та бога-тої народним духом i почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв i бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанскими загонами та формуваннями.

Завважаємо, що нiмецькi вiйска нiякої участi у вiйськових дiях не прий-мали, озброенням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та загони Бiло-руської самооборони не забезпечували а навiть, навпоки, деколи заважали й обмежували розвиток подий.