Українізація – причини і наслідки
Рушійною силою українізації системи освіти став НКО на чолі з М. Скрипником, який його очолював з 1927 по 1933 р. Він домігся того, що в кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл i 30% вищих учбових — закладів вели навчання виключно українською мовою. 97% українських дітей навчалися рідною мовою.
Успіх цих заходів був тим більш вагомим, якщо врахувати труднощі, які стояли на їхньому шляху, особливо нестачу кваліфікованих учителів. Програма українізації включала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба штовхнула Скрипника на те, щоб спробувати запросити кілька тисяч учителів з Галичині. Однак Москва дозвіл на це не дала, можливо то¬му, що радянське керівництво лякала висока національна свідомість галичан. Не вистачало також багатьох підручників. Інша проблема, що особливо гостро відчувалась у вищих навчальних закладах, полягала в то¬му, що росіяни (а вони становили більшість викладачів вузів) часто відмовлялися користуватися «селянською» мовою. Однак, навіть i у вузах українські студенти стали переважати. Швидка українізація освіти сприяла зростанню настроїв національного оптимізму.Аналогічне відродження переживала україномовна преса, яку жорстоко придушував царський режим i для якої перші роки радянської влади не були сприятливими. У 1922 р. з ycix публікованих в Україні книжок лише 27% виходили українською мовою, цією ж мовою виходили близько 10 газет, журналів. До 1927 р. українською мовою друкувалася більш як половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет республіки 377 виходили рідною мовою. Українська мова була впроваджена в офіцерських школах та великих частинах військового резерву в Україні - передусім внаслідок скарг Скрипника на те, що Червона Армія с засобом русифікації. Існували навіть плани реорганізації армії за територіальним принципом. Як не дивно, ці проекти підтримали такі відомі військові діячі котрі не були українцями, як М. Фрунзе та Й. Якір.
Свіжі настрої в розвитку української культури особ¬ливо виявилися в літературі. Спроба створити пролетарську культуру в Росіян привела до виникнення літературної організації «Пролеткульт», що спираляла на дві корінні засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши традиції и зразки минулого, по-друге, утворенні цієї культури повинні брати участь маси. Ототожнений із культурою російського міста, «Пролеткульт» не мав великого - впливу серед населення України. Однак його ідеї зробили свою справу в процесі виникнення в Україні різноманітних літературних організацій.
В 1922 р. в Харкові під керівництвом С. Пилипенка з’явилася перша з масових літературних організацій «Плуг». Заявивши, що для мас (а в Україні це насамперед означало - для селян) треба створювати таку літературу, якої вони хочуть, ця організація заснувала мережу письменницьких гуртків, які охопили понад 200 письменників i тисячі початківців.
Через piк В. Еллан-Блакитний організовує літературну групу «Гарт», що також прагнула працювати для створення пролетарської культури в Україні. Проте члени «Гарт» сторонилися ідеї «масовості», побоюючись, що вона призведе до знищення мистецьких критеріїв.
Поряд із цими марксистськими організаціями виникли також невеликі групи ідеологічно нейтральних, або «непролетарських» письменників та художників. Серед символістів най визначним був П. Тичина, футуристів очолював М. Семенко.
М. Рильський та М. Зеров були провідними серед не класиків.
Оскільки марксистські та немарксистські групи друкували свої журнали, в яких висловлювали власні пог¬ляди, то скрізь точилися гocтpi літературні дискусії.
Коли в 1925 р. помер Блакитний, розпався й «Гарт». Але того року багато його колишніх членів (серед них драматург М. Куліш, Л. Понг, Ю. Яновський) утворили елітарну літературну організацію «Вапліте» (Вільна академія пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим. Стурбовані тим, що просвітянський характер «Плуга» лише поглиблює український провінціалізм, Хвильовий та його товариші поставили перед українським письменством вимогу досягти літературної та художньої довершеності. Вони закликали до орієнтації на Європу й на традиційні джерела світової культури, до незалежності української культури від Москви.
Противниками «Вапліте» були не лише прихильники «Плуга». 3 критикою її виступило керівництво КП(б)У. Навіть Сталін указав на небезпеку поглядів М. Хвильового. Для боротьби з поширенням буржуазно-соціалістичних ідей в літературі в 1927 р. було утворено про радянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) i посилено контроль компартії за літературною діяльністю.
Всього в Україні в 20-х роках діяло понад 40 літературно-художніх організацій, була серед них організація, створена вихідцями із Західної України, які емігрували на Наддніпрянщину, «Західна Україна». Перші п’єси поставив у своєму славетному театрі «Березіль» Л. Курбас. У новій тоді галузі кінематографії - світової слави зажив О. Довженко.