Українізація – причини і наслідки
1.Переяславська угода 1654 р. “Березневі статті”. Їх роль в історичній долі українського народу. Правда і домисли.
2.Українізація – причини і наслідки.
1.Переяславська рада.
На початку визвольної війни Б. Хмельницький шукав союзників, ведучи активні дипломатичні зносини з Туреччиною, Кримом, Молдавією. Особливу надію покладав Б. Хмельницький на єдино вірну Московську державу. Коли наприкінці 1648 р. Гетьман урочисто в’їхав до Києва, він зустрівся з вищим православним духовенством. Учасники наради дійшли висновку, що необхідно звернутися до московського царя з проханням надати військову та дипломатичну допомогу. Гетьман просив московського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви, сприяти успіхові в переговорах з царем. З Пасієм відрядили до Москви полковника Силуяна Мужиловського.
Однак, незважаючи на велике бажання Московії взяти реванш над Польщею за втрати земель після Деулінського перемир’я (1654) і Поляновського миру (1632), вона не наважилась порушити мирний договір, хоя і контактів з Б. Хмельницьким царський уряд не поривав. Для вивчення ситуації на Україні з Москви було відряджено посольство Григорія Унковського.
Обмін посольствами тривав протягом усього періоду визвольної війни. Не йдучи на рішучий розрив із Польщею і не надаючи військової допомоги Б. Хмельницькому, царський уряд все ж відвів свого війська від кордонів з Україною і дозволив купцям продавати хліб в Україні в період неврожаю та почав дипломатичний тиск на польський уряд.
Коли стало зрозуміло, що ослаблена тривалою війною Польща не зможе успішно воювати з сильнішою державою, московський цар Олексій Михайлович погодився задовольнити прохання Б. Хмельницького про надання допомоги. 1 жовтня 1653 р. у Москві був скликаний земський собор із широким представництвом від різних соціальних станів. Учасники собору висловились за таке рішення: ”Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями прийняти”. До України спорядили велике посольство на чолі з тверським боярином В. Бутурнілим.
Стольники Р. Стрешнєв і дяк М. Бредихін, послані попереду посольства в Україну для підготовки міждержавних переговорів, повідомили Б. Хмельницького по рішення Земського собору й вияснили, яке місто обере отаман для офіційної зустрічі делегації. Гетьман обрав Переяслав, не розорене війною місто на лівому березі Дніпра, де була фортеця і запаси зброї, де полковником був його майбутній зять Павло Терея.
31 грудня 1653 р. посольство В. Бутурліна прибуло до Переяслава, де на нього вже чекала полкова старшина. Б. Хмельницький у цей час перебував у Чигирині на похоронах сина Тимоша, який загинув під час походу в Молдавію. Він приїхав до Переяслава ввечері 6 січня 1654 р. Тоді ж й прибула генеральна старшина.
Відбулися перші переговори між гетьманом і старшиною і посольством. Посли пропонували такий порядок: вранці 8 січня провести таємну раду Б. Хмельницького з козацькою генеральною старшиною та полковниками, потім оголосити царську грамоту, після чого зібрати старшинську раду і на завершення прийняти присягу в церкві від гетьмана і старшини. А вже затим їхати в українські міста й села для прийняття присяги іншими жителями.
Однак старшинська рада вирішила не порушувати козацьких звичаїв і зібрати генеральну раду. Посли на ній були відсутні. Б . Хмельницький виступив на раді з промовою, в якій змалював тяжке становище України, виснаженої шестирічною війною. Він вказав на можливих союзників, готових узяти покровительство над Україною і надати їй допомогу. Але перевагу віддали православному цареві. Всі учасники генеральної ради були одностайні: “Волим під царя московського православного”.
Гетьман і старшина відправились до “польського дому”, де відбувалася їх аудієнція з посольством В. Бутурліна. Посли вручили гетьману царську грамоту, в якій цар «велел принять под свою высокую руку гетьмана Богдана Хмельницкого и все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомоществовать им против недругов ратным людьми». Потім глави делегацій обмінялися делегаціями.
Наступним кроком переяславської зустрічі мала бути присяга гетьмана й старшини в Успенській соборній церкві. Однак між сторонами виникла неузгодженість: хто кому має присягати? Б. Хмельни-