КРИМ Історичний нарис
Десятого квітня 1918 р. Запоріжська дивізія під проводом полк. Болбочана, вирушила в похід на Крим. Інша група українських військ була під проводом полк. Натієва. Не зважаючи на сильний опір большевиків, що складалися з московських частин, українська дивізія з боєм пробилася через Старий Запорізький Шлях по лінії Мелітопіль—Сиваш і дня 29 квітня обсадила Джанкой та стала під Симферополем. Місцеве населення радо витало українське військо, а місцеве самоврядування признало українську владу, про що була спеціяльна постанова. Обсадження Криму українським військом стало сигналом для військової фльоти в Севастополі. В той же день 29 квітня 1918 року о год. 4 пополуд. ціла військова фльота в Севастополі урочисто підняла прапор Української Народної Республіки і тим прилучилась до української держави. Цей акт відбувся без ніяких інцидентів, навпаки з великим піднесеним настроєм і пієтизмом матросів і цілого екіпажу фльоти. Проголошення перебрання влади на Україні гетьманом Павлом Скоропадським, прийняла Чорноморська фльота на другий день так само в повній дисципліні і порядку. Нарешті у вересні 1918 р. український уряд з представниками Криму — татарами, німецькими кольоністами і українцями — підписав умову про прилучення Криму до України, з забезпеченням Криму внутрішньої автономії.
По Берестейському мирі німці, вмішуючись до українських внутрішніх справ, почали провадити свою політику і в Криму, спочатку йдучи по лінії турецьких інтересів. Як відомо, Джафер Сейдамент, що під час першої світової війни втік з Криму до Туреччини, склав з турецьким урядом умову про протекторат Туреччини над ,,незалежним Кримом", а по Берестейському мирі повернувся до Криму з групою турецьких старшин і став, за підтримкою німців прем'єр-міністром місцевого кримського уряду. Урядування Сейдамента тривало дуже коротко: від 18 травня до 5 червня, коли німці передали урядування ген. Сулькевичу (литовський татарин, а фактично російський бюрократ). Останній беззастережено виконував усі накази німців і був у конфлікті з українським урядом у Києві. Відомо також, що німці носилися з думкою створити з Криму якусь державу з німецькими кольоністами.
Часи пребування російських монархічних військ в Криму позначилися підупадом цілого громадського життя, зокрема автономістичних змагань татар і, нарешті, голодом місцевого населення. Двадцять третього серпня 1919 р. загін російських офіцерів розгромив татарську директорію та редакцію її органу „Міллет". В серпні 1919 р. ліквідовано і автономний парлямент. Англія і Франція, підтримуючи російські монархічні війська Денікіна і Врангеля, та не враховуючи інтересів місцевого населення та України, робили ту саму помилку, як у війнах 1736 і 1854 рр. Російські монархічні війська зовсім не визнаючи українських змагань, викликали на Україні сильну протиакцію. Українські війська і населення України вело боротьбу з російськими монархічними частинами не з меншою завзятістю, як і проти большевиків. Боротьба на два фронти проти російських імперіялістів білих і червоних, розуміється, сильно ослабила Україну, хоч війська Денікіна і Врангеля зазнали цілковитої поразки. З того скористали тільки большевики і в кінці 1920 р. обсадили Крим, проголосивши його Автономною Совєтською Республікою в складі РСР (Декрет 18. X. 1921), але при господарському районуванні Крим і надалі залишився спільно з Україною у „Південно-Гірничо-Промисловій Області". Це і не диво, бо ціла індустрія Криму залежить від України. Виріб заліза і сталі в Криму не може обійтися без мангану з Нікополя і високоякісного кам'яного вугілля з Донецького басейну.Доба совєтського Криму знаменує собою скріплення російського становища на Чорному морі, дальше переслідування автономістичного руху, посилення московської людности в Криму і нарешті підупад хліборобства в степовому Криму. Між іншим московський уряд кілька разів переводив ,,виміну" матросів, перекидаючи українців до Балтійської і Тихоокеанської фльоти та обсаджуючи Чорноморську Фльоту московськими матросами, головно, з Балтійської та Біломорської фльоти.
За совєтською статистикою 1926 р. в Криму було 714.000 осіб. За „Енцик. Українознавства" національний склад того року, мав би бути такий: москалів 28%, українців 25%, татар 20%, німців 6%, Кавказ.-горців 4%, вірмен 4%, греків 3%, поляків 0,7%, інших коло 9%.
Ще треба відмітити, що новочасна Польща зі своїми великодержавними проектами об'єднання народів від Чорного до Балтійського моря, вела також свою політику спеціяльно щодо Криму, маючи на це деякі авізи Туреччини. В 30-х роках на еміграції виявив певну активність кримський татарин Сейдамент, вихований в Царгороді, що у Варшаві виготовив меморандум до Ліґи Націй, з вимогою віддати Крим під протекторат... Польщі. Він же, разом з Мурським, видав у Туреччині книжку про Україну, в якій Крим відсепарував від України. В 1952 р. вийшла книга в німецькій мові „Національна боротьба кримських тюрків" з тенденцією відділення Криму в окрему державу, а фактично, як терен потрібний для Туреччини. Автор книги Едіджа Кірімаля, як кажуть, є псевдонім польського публіциста...
За Британською Енцикльопедією, в 1938 р. в Криму було 1.270.000 населення.
Друга світова війна принесла Кримові страшну руїну, особливо при облозі німцями в 1942 р. Севастополя.
По другій світовій війні, Москва майже зовсім знищила і виселила татар з Криму, ніби за їх прихильність до німців. За останніми відомостями, залишилося тепер в Криму коло 10-20.000 татар, себто становлять вони коло 1% цілого населення Криму.