КРИМ Історичний нарис
Роксоляни в IV стол. заселювали майже всю українську територію в сучасних етнографічних межах, окрім крайніх північних частин. Щільно замешкуючи, як осілий хліборобський нарід, ціле північне побережжя Чорного і Озівського моря та Крим, черпаючи державницькі і цивілізаційні почини від Боспоро-Кімерійської чи то Понтійської держави, роксоляни мали свою вироблену матеріяльну і духову культуру, що стояла на високому рівні. Вони були мореплавцями і навіть у своїх символічних знаках вживали морської символіки: котви, линви тощо. Нарешті роксолянам належить стрічкове знакове письмо з IV стол., знайдене в Ольвії, Євпаторії і Керчі на кам'яних плитах.
Автор цих рядків у своїй монографії про роксолян довів, що знакове письмо роксолян було попередником глаголиці і, правдоподібно, тими „руськими письмами", які згадує св. Константин (Кирило) під час свого перебування в Херсонесі в 860 році.
Хоч різні кочевничі народи, які перевалювали через Крим, ніби зовсім поруйнували міста Криму, але в дійсности по відході тих кочевників, кримські міста далі існували. І саме в тих містах почало поширюватися християнство в дуже ранню добу. Є відомости, що християнські громади існували в Пантикапеї і Херсонесі вже в ІІІ-ІV стол. На вселенському соборі 325 року в Нікеї, згадується Боспорський єпископ, що відноситься до Боспору Кіммерійського, ц. т. Криму і Кубані. В V стол. згадується єпархія Сурожська на Криму. Старохристиянські пам'ятки мистецтва і архітектури зберігалися на Криму у великій кількости, починаючи з кінця IV стол. Лише в одному Херсонесі знайдено около 27 храмів з ІV-Х стол.
Найстарші храми в Херсонесі ІV-VІ стол. центрального заложення, у формі рівнораменного грецького хреста, згодом стали найбільш характеристичним типом української архітектури.
Також округлі будови, т. зв. ротонди, VІ-VІІ стол. були знані в менших храмах на Україні в ХІ-ХШ ст. Інший тип, т. зв. базилік, Криму, себто трьохнавні будови VІ-ІХ стол., згодом перетворені у посередній тип поміж базилікальною і центральною будовою, став найбільш поширеним типом будов старокняжої доби на Україні Х-ХШ стол. До цього новішого типу належить в Криму церква Св. Івана Предтечі в Керчі з половини VIII стол. і т. зв. Партенитська базиліка коло Гурзуфу з кінця VIII стол.
Відомі також базиліки, правдоподібно VI стол., в Мангупі і Ескі-Кермені. Все це дуже рідкі і цінні пам'ятки, не тільки для України, але і для цілої Европи.
В 375 році гуни розгромили роксолян і алян.
В цій боротьбі роксоляни і аляни користувалися своїми військовими базами на Криму, зокрема в Сугдею (Судаку) і Теодосії та перебували в Кримських Горах і так заховалися перед цілковитим погромом.В VІІ-VІІІ стол., з постанням Хозарської держави, впливи її сягали до Криму. За свідоцтвом Теофана, за часів Цісаря Юстіяна III, алянський король Сароес (Сарродій) був союзником Візантії, згодом також в 703 році. Візантійський письменник Константин Порфирородний з Х стол., каже, що аляни не тільки були незалежні, але перешкоджали хозарам мати зв'язок з Кримом. Поміж єпархіями під зверхністю візантійського цісаря Льва Мудрого, згадується „Алянія" під числом 62, а за Палеолога Старшого „Алянська Митрополія" була під числом 74. Аляни згадуються в історичних документах на Криму ще в XIV стол., коли там були „Алянські парохії". Про це свідчать і писання Маріно та інші джерела, про суперечности херсонеських і Готських митрополитів.
Від VI стол. Крим підпадає під зверхність Візантії, яка має свої корабельні бази в Херсонесі, Керчі, Сугдею і кількох менших на півдні. Одначе, так само, як і в античні часи, влада Візантії сягла лише на саме південне побережжя Криму. Місцевий елемент з роксолян і алян далі опановують внутрішній Крим і мають притягаючу силу до Києва. Сама Київська держава мала великий вплив і значення в Криму, вважаючи цю землю приналежнoю до Руси. Про це свідчить цілий ряд історичних фактів.
З життя Степана Сурожського знаємо про напад Руси, під проводом кн. Бравлина на Сурож (Судак), коли русини коло 800 року знищили ціле побережжя від Корсуня до Керчі. В походах Руси на малу Азію 842 року брали участь „тавриди", себто кримчаки. Візантія, знаючи це тяготіння Криму до Києва і „Меотської Руси” (Тмуторокані), дуже пильнувала своєї зверхности і при різних нагодах, коли мала військову перевагу, особливо на морі, старалася обмежити права і впливи старокняжої Київської держави на цю землю.
Наприклад, в договорі князя Ігоря з Візантією про „Корсунську страну", говориться, що князь не може мати там своєї волости, не може воювати в тій землі і вона не може піддатися йому. В умові візантійського цісаря Цимісхія з кн. Святославом, обов'язують князя не нападати на Корсунську землю. Нарешті здобуття Херсонесу (Корсуня) Володимиром Великим коло 987 року, ніби через „зраду" оборонців, красномовно свідчить, що в Корсуні був староукраїнський елемент, чи йому споріднений, дуже сильний.