КРИМ Історичний нарис
Політика гетьманів Б. Хмельницького і П. Дорошенка вже зовсім прямує до згоди з татарами, зокрема з кримськими татарами, що приносить Україні підтримку кримських татар, а в той же час часті випадки невитревалости, паніку і зраду татар. За доби Б. Хмельницького особливо інтересне порозуміння кримського хана з Б. Хмельницьким проти Москви, про що свідчить лист гетьмана 1651 р. до кримського калги зі згодою спільно іти проти Москви. Блискуча перемога гетьмана Виговського над московським військом під Конотопом 1658 р. була за підтримкою татар, хоч і з невеликими їх силами.
Іншого характеру була політика гетьмана І. Мазепи, котрий, враховуючи ослаблення Туреччини і упадок кримського ханства, прямував до опановання побережжя Чорного моря і Криму, як завітна мрія багатьох поколінь українських патріотів, починаючи зі старокняжих часів. І. Мазепа переводив фортифікацію Чорноморського побережжя та розбудову корабельного будівництва. Похід гетьмана Мазепи і Голіцина 1687 і 1689 рр. та здобуття Кізикермену та інших турецьких фортець в долішньому Дні прі в 1695 р. і Озова в 1696 р. та похід 1697-1698 рр. на самий Перекоп, сильно загрозили і ослабили становище кримських татар. ,,Europaeische Fama", цей важливий річник, що був висловом думки поважних хроністів і достойників при королівських дворах Европи, за 1704 рік, писала про ці походи, що хоч московський полководець Голіцин мав там 50.000 людей, „то він всетаки дав себе намовити турками і французами на нечувану зраду", тоді як „все це хитрий Мазепа добре доглянув і своїм дипльоматичним хистом порізнив цього Голіцина з його людьми і випер його з краю".
Підчас турецької війни 1735-1738 рр., крім 50.000 українського суходільного війська, брали участь у війні морські козаки, підчас облоги Козлова (Євпаторії), Балаклави і Кафи, обслуговуючи ,,російську фльоту". В 1736 р. при здобуванню Бахчисараю брало участь 16.000 гетьманського війська і 4.000 запорожців.Рівно ж здобуття цілого українського Причорномор'я і Криму в кінці XVIII стол. Було заслугою головно українського війська, тоді як московські частини йшли переважно по слідах українських козаків. Після ліквідації Запоріжської Січі, російська імперія, передбачуючи війну з Туреччиною, мусіла в 1776 р. наново організувати чисто українське військо з українською старшиною і цілим запоріжським укладом. В 1784 р. створено Бозьке козацьке військо, згодом назване Славним чорноморським військом, під проводом військового судді на Запоріжжі полковника Антона Головатого. Власне, заслугою цього війська було здобуття сильних твердинь, будованих французькими і голяндськими інженерами на острові Березані, Очакова, Кінбурна, Гаджибея (Одеси) і взагалі цілого Чорноморського побережжя й Криму в роках 1783-1790.
В 1774 році було проголошено ,,незалежність" Криму, а фактично відділення від Туреччини, а в 1783 р. ,,приєднання" Криму до Російської імперії. Перші кораблі, в „Ахтіярській" затоці коло Херсонесу, як першої військової бази російської імперії, складалися виключено з Дніпрової і Озівської фльотилії під керівництвом запорожців. В 1789 р. Чорноморська фльота в Севастополі, що складалася з 4 великих та більшої кількости менших кораблів, теж обслуговувался бувшими запорожцями. Офіційна реляція Потьомкіна з дня 19 липня 1788 подає, що при здобуванні Чорноморського побережжя, Чорноморська фльота складалася „з 200 менших гребних суден, в кождому по 60 запорожців"... І далі... „цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20.000, на чолі з їх отаманом Сидіром Білим". (Записки Одес. Т-во іст. і старов., т. VIII, ст. 223). В 1789 р. ця фльота запорожців цілком розбила турецьку фльоту під Кінбурном і Херсоном і так остаточно і назавжди відтято від Туреччини ціле українське Чорноморське побережжя і Крим.
Не зважаючи на те, що російський уряд старався передавати всі новоздобуті землі своїм, „дворянам" і заселював порожні степи чужинцями, все таки природня кольонізація Причорномор'я і Криму українцями в кінці XVIII і поч. XIX стол. була дуже інтензивна. Також прит. зв. „транслянтації" (примусове виселення) запорожців і Чорноморського війська (з українців) на Кубань після закінчення війни з Туреччиною, що сталося в 1792 р., частина українських козаків була переселена на побережжя Криму для охоронної служби.
Товарообмін поміж Україною і Кримом особливо посилився в кінці XVIII стол. Українські чумаки везли на Крим хліб, залізо, ліс та інш. і вивозили з Криму сіль та східні вироби і продукти, причім ініціятива належала українцям. Про цей товарообмін особливо інтересний опис подорожі Гільденштедта 1771-1774 рр.
Російська окупація Криму маркантно позначилася 1796 р., коли від селян було відібрано землю і роздано московським ,,дворянам". Ціле населення закріпачено і жорстоко експльоатовано, як це признає і „Больш. Совет. Енцикльопедія" (том 35, ст. 306-318).
При обсаджуванні Криму московськими частинами війська, було пороблено таку руїну всіх міст і всіх пам'яток архітектури і мистецтва, які перевищують погроми всіх кочовиків разом, що переходили через Крим. Англійський подорожник Е. Д. Кларк, професор Кембриджського Університету, побувавши в Криму і зокрема в Херсонесі в 1812 р., писав: