ДЕРЖАВА СКІФІВ

3. Державний апарат.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була од¬на з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його пе¬редавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді ви¬падків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.Влада царя була дуже великою. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики. Відомо, що Атей вирішував багато .різних .важливих питань, кар¬бував свою монету. Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III—II ст. до н. е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н. е. — Фарзой і Інесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськими правителями і зов'нііішня політика. Так, дипломатичні пе¬реговори Атея з македонським царем Філіппом II свід¬чили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різно¬манітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, по¬ряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзо¬леї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат дер¬жавного управління. Як і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синів з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за інши¬ми — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль війсь¬кової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу цар¬ської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому уп¬равлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

4. Джерела і норми Скіфського права.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, пе¬ретворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура про¬тягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фік¬сація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населення, які жили на основі своїх законів. Збе¬регли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну влас¬ність на худобу, повозки з пересувними житлами, до¬машні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно до¬говори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіф¬ського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах пат¬ріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалося багато¬женство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як май¬но в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одружен¬ня одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадко¬ємцем батьківського господарства.