ДЕРЖАВА СКІФІВ

1. Географічне розташування. Етнографічна історія.

У VII—III ст. до н. е. у степових районах Північно¬го Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму пану¬вали скіфські племена. Вони займали значну терито¬рію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кімме¬рійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII—VII ст. до н.е.

У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній пле¬мінний союз. Відомості про основні племена, які входи¬ли у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі ни¬жньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгу¬лом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-земле¬роби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. Нарешті, на пів¬ніч від царських скіфів (мабуть, у межах степової сму¬ги України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі).

І хоч у рамках скіфського племінного союзу прожи¬вали не тільки власне скіфи, а й інші племена та різно¬племінні групи, які відрізнялися від скіфів за поход¬женням і живою, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю».

2. Суспільний лад. Ведення господарства.

У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщин¬ного ладу.

Родові зв'язки все ще були сильні. Основною сус¬пільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община во¬лоділи землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на зе¬млю в цей час не існувало.

У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала об¬щині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і-т. ін.

У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже мо¬жна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових ско¬тарів і осілих землеробів — виділялася родоплемінна .знать (іродові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незнач¬ною.

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демокра¬тії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але осо¬блива роль у союзі належала військовим вождям — «царям», які очолювали скіфське військо під час похо¬дів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кан¬дидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверд¬жувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соці¬альна диференціація, процес класоутворення, що роз¬почався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійс¬ної царської влади.

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, .війна скіфів з військами перського цари Дарія І у 514—513 рр. до н. е.

Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій вій¬ськовий вождь — «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.

Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм мож¬ливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» і військово-дружинної знаті.