Діяльність суду і прокуратури України по забезпеченню законності правових актів місцевих органів влади в період з 1945 по 1991 рр. (історико-правові аспекти)

детальнішого і глибшого вивчення історичного шляху нашого народу. Невідкладним завданням є вивчення та висвітлення тих історичних процесів, подій, явищ, які ще маловідомі широкому загалові громадян унаслідок замовчування або приховування у період існування радянської влади.

Вивчення досвіду правотворення дає змогу критично оцінити процес розбудови правової держави на сучасному етапі й поряд з цим уникнути тих помилок, які були допущені в минулому.

Становлення та розвиток в Україні системи контролю за законністю правових актів місцевих органів влади відбувалося під визначальним впливом правової теорії і практики Росії, а також колишнього СРСР, у складі яких довго перебувала знаходилася наша держава.

У науковій літературі перших років радянської влади (М.Загряцков, А.Єлістратов) відзначається необхідність створення конкретної гілки судочинства для контролю за державною владою. На жаль, із середини 20-х років загальне “сприйняття” радянською правовою наукою адміністративної юстиції висловлено Є.Носовим: “в радянській дійсності немає ґрунту для суб’єктивних публічних прав і адміністративної юстиції” [16, 6].

Протягом більше ніж десяти років (1924-1937 рр.) законність у сфері управління забезпечувалася тільки державним, відомчим і громадським контролем.

І лише після прийняття Постанови ЦВК і РНК СРСР від 11 квітня 1937 р., яка скасувала адміністративний і встановила судовий порядок вилучення майна у колгоспів, кустарно-промислових артілей та у громадян на покриття недоїмок по державних та місцевих податках, обов’язковому окладному страхуванню, обов’язкових натуральних поставках та штрафах знову з’явилися праці, в яких одні автори ці нововведення розглядали як адміністративну юстицію з адміністративним позовом (А.Ф. Клейнман), інші вважали, що провадження за законом від 11 квітня 1937 р. є непозовним і здійснюється у своєрідних формах радянського адміністративного процесу (С.С. Студенікін, Б.Р. Левін) [16, 7].

У період з 21 вересня 1945 р. до 4 липня 1946 р. ліквідуються органи, які діяли на місцях за воєнним станом, замість них відбудовуються Ради депутатів трудящих, які були наділені повноваженнями приймати певні інструкції та вказівки, що мали силу правових актів. Однак Ради так і не одержали самостійності, а як і раніше були лише виконавцями волі партії.

Із 21 вересня 1945 р., коли було скасовано широку юрисдикцію військових трибуналів, відбудовується законна юрисдикція народного суду та судів вищих інстанцій. У 1947-1948 рр. поновлено склад обласних судів.

Якщо вдатися до аналізу архівних матеріалів, які містять дані щодо розгляду судами справ про порушення законності, то потрібно зазначити, що до Волинського обласного суду за період з 1946 по 1950 рр. надійшло 64 справи про порушення революційної законності.

Так, по справі № 7 Григор’єв був засуджений за ст. 97 Кримінального кодексу УРСР до позбавлення волі строком на 5 років за те, що він, працюючи керуючим тресту маслопрому, зловживаючи своїм службовим становищем, видав наряд на додаткове харчування працівникам Горохівського маслозаводу 120 кг масла, де працює 6 осіб, яким належить додаткове харчування по 300 грам масла на місяць. Але це робилося з метою розбазарювання нормованої продукції [2, 2].

А по справі № 98 Белоконю Г.І. було пред’явлено звинувачення по частині другій ст. 98 Кримінального кодексу УРСР у тому, що, будучи головою Рожищенського райвиконкому, ображав селян, проявляв насильницькі дії по відношенню до селян [3, 103].

У зазначений період прокуратура теж займалася здійсненням нагляду за дотриманням законодавства і притягненням до відповідальності винних осіб.

Так, лише за два роки (1945-1946 рр.) прокуратурами Волинської області було винесено 170 протестів на незаконні акти місцевих органів влади і 107 подань на протиправні дії посадових осіб цих органів.

За період з 1 вересня 1945 р. по 1 лютого 1946 р. органами прокуратури Волинської області було порушено 30 кримінальних справ за фактами грубого порушення законності, вчиненими представниками місцевих органів влади.