ПАВЛО БУТ

Переговори зайшли в глухий кут: Конецпольський посилив підготовку до виступу.

Павлюк також зміцнював військо. З цією метою він їде на Запорожжя, щоб набрати козаків та взяти гармати, а за себе лишає Карпа Скидана.Довідавшись про наказ Конецпольського Миколі Потоцькому — негайно стягнути до Бара жовнірів, — Скидан вживає заходів: захоплює Черкаси, укріплює їх, як і Павлюк, розсилає універсали та звернення, пропонуючи «всім простим людям християнського роду» приєднуватися до повстанців для збройної боротьби з гнобителями, які, «задумавши проти нас злий намір і забувши страх Божий, ідуть на Україну, за Дніпро, хочуть перетворити на прах як військо, так і козацьких панських підданих».

Відгукуючись на ці звернення, до повстанців приходили нові й нові групи людей. 14 жовтня 1637 р. Скидан визначив район зосередження повстанських сил — містечко Мошни. А 28 жовтня з Бара на Білу Церкву виступило 6 тис. коронне військо, очолюване писарем польським коронним Домініком Казановським, стражником військовим Юрієм Ловчицьким, брацлавським воєводою Станіславом Потоцьким та хмельницьким старостою Миколою Стогнєвим.

На жаль, Павлюк, ведучи переговори з кримським ханом Інаєт-Гіреєм про допомогу, забарився з виходом із Запорожжя і 4 грудня 1637 р., коли основні сили Потоцького, переправившись через Сахнів міст на правий берег Росі, вже зайняли позиції на південно-східній околиці с. Кумейки, він лише підходив сюди з артилерією і чотирма тисячами козаків. Стільки ж довелося залишити на Запорожжі для захисту від татар. Слід зазначити й те, що карателі були озброєні по-справжньому, а повстанці — чим попало. Рідко хто мав рушницю чи шаблю — їх заміняли рогатини та сокири. Звісно, це не могло не вплинути на хід боротьби та її наслідки.

6 грудня Павлюк на чолі повстанців вийшов з Мошон і «пішов обозом; на поляків до села Кумейки». Він звертається з універсалом до повсталих із закликом стати проти королівського війська і знову нагадує, щоб кожний, «хто називає себе товаришем нашим, зразу ж підіймався за віру християнську і золоті вольності наші, які ми кров'ю заслужили. А скільки у тих містах, Корсуні і інших, спустошено церков, а в селах вирізано дітей і жінок».

Учасники походу російські люди Савка Тимофіїв та Дениско Кондратіїв згодом свідчили в Севську воєводам: «А так де выйшли они (Павлюк з військом.— Авт.) из Запорог о постояли, вышел только с неделю в обозе и вскоре де у них бой с поляками от Мошен в 10-ти верстах у Сахнова мосту, а было де на бою в сборе всех черкас тисяч з десять. А в другом де месте по другой стороне Днепра было козаков в сборе 8 000 и тем де козакам, которые стояли за рекою за Днепром, помоч было немочно, что де в те поры река Днепр почал только становитца и судми де по леду не мочно было перейтить. А поляки де все в те поры были в сборе готовы, а козакам де не дали всем из городков собратца, тем же козаком и побили поляки».

Табір Павлюка був повністю оточений, однак продовжував відбивати напади ворога. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й зірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина, де знаходились селітряні варниці. Замість себе він залишив полковника Дмитра Гуню.

Незважаючи на всі зусилля королівських військ, повстанцям таки вдалося вирватися з кільця й пробитися до містечка Боровиці. Але Конецпольський не припиняв переслідування, і невдовзі повстанців було оточено. Табір відрізали від води, провіанту, боєприпасів.

У цей час оточені отримали листа урядового комісара у козацьких справах Адама Киселя, у якому той запевні що кожен, хто припинить збройний опір — буде помилуваний. Такого ж листа надіслав і С. Потоцький, поставиві умовою «видати Павлюка, Томиленка, Скидана і іншу старшину», яким обіцяв дарувати життя.

Між повстанцями розпочалися суперечки. Зрештою до Потоцького були споряджені посли, які пообіцяли видати всіх поіменованих окрім Скидана, який перебував у Чигирині.

11 грудня Бут-Павлюк, Томиленко, Лихий та інші два його соратники були схоплені жовнірами. Вдалося вночі втекти лише Гуні та Філоненку. Павлюка і побратимів закували у кайдани й відправили до Варшави. 24 грудвя відбулася козацька рада, на якій Адам Кисіль відібрав у повстанців прапор, гетьманську булаву і бунчук. Було обрано нову реєстрову старшину, старшим якої оголосили Ілляша Караїмовича. Військовим писарем призначили Богдана Хмельницького.