ПАВЛО БУТ
Наприкінці липня 1637.р. селянсько-козацьке військо на чолі з Бутом-Павлюком виступило із Запорожжя.
Рухались правим берегом Дніпра. План Павла Бута попервах зводився до того, щоб дістатися Східної України, розгромити вірних польському урядові старшин і реєстровців раніше, ніж сюди прибудуть коронні війська. Це дало змогу закріпитися й почати діяльність по залученню нових повстанців, підготуватися до майбутніх боїв. І це вдалося. Поки Конецпольський у Барі на Поділлі лагодив свої війська, вів з королем листування, переконуючи його у небезпеці, котру несуть із собою Бут-Павлюк та повстале селянство, ті вже у перших числах серпня були у Крилові — на кордоні із Запорозькою Січчю неподалік Чигирина.Тут Павло Бут вирішив зупинитися й оцінити обстановку. Насамперед необхідно було обезглавити реєстрове козацтво. З цією метою він направив у Переяслав, де знаходилася гетьманська канцелярія й сам Кононович, двохтисячний загін на чолі з досвідченими полковниками Карпом Скиданом та Семеном Биховцем. У листі, надісланому з ними 12 серпня 1637 р., Бут писав: «Павло Михнович Бут, гетьман з військом Й. К. М. Запорозьким. Пану атаману переяславському і всьому товариству, черні, т. є. поспольству і всій братії нашій назавжди бажаємо від Бога доброго здоров'я. Милостиво оголошую своїм вірним і благоприхильним товаришам, що я з дозволу і за наказом війська, незважаючи на великі утруднення військові, посилаю до вас у Переяслав двох полковників: пана Карпа Павловича Скидана і пана Семена Биховця, а з ними війська Й. К. М. Запорозького кілька тисяч. Про що Ваші Милості, як вірні товариші наші, не турбуйтеся, але пожалійте себе і приставайте до цих полковників, і що ж стосується тих зрадників війську, скільки б їх не виявилося у вас, яким давалися обіди, вечері і банкети у п. Жолкевського і які за то видали йому наших товаришів, так що багатьом з них відрізали вуха, а самих відправили в Гадяч будувати вали, — цих зрадників не забороняйте ловити і препроводжувати до військової гармати, де вони мають дати необхідні пояснення...» Далі в листі йшлося про те, що реєстровці мають якнайшвидше пристати до повстанців. Це був наказ. І не одного з реєстровиків він змусив замислитися, на чиєму боці бути. Швидкоплинність і щасливий для повсталого козацтва розвиток подій певною мірою спричинилися до того, що реєстровики таки прислухалися до листа. Симеон Окольський, домініканський монах, автор «Щоденника» про польсько-шляхетські походи 1637—1638 рр. проти повсталих українських селян і козаків, з цього приводу писав: «Бунтівники проти короля і Речі Посполитої здійснили злочин з такою ж швидкістю, з якою він був задуманий: схопили гетьмана чи старшого війська Запорозького, його писаря, і багато іншої кращої старшини у Переяславі і видали Павлюку, який чекав їх у Боровиці, містечку князя Вишневецького. Отримавши арештованих разом з їх майном, він без усякого милосердя і пошани люто стратив їх на рівнині перед містом...».
Звісно, монах зафіксував цей факт у «Щоденнику» з своїх позицій, несправедливо оцінивши повстання народу проти гнобителів як злочин. Хоча й багато в чому описуване відповідає дійсності.
Справді, події відбувалися надзвичайно швидко. Скидан і Биховець з повстанцями підійшли до Переяслава вночі і, ніким не помічені, раптово увійшли у місто, схопили Саву Кононовича і Федора Онушкевича, інших щойно поставлених старшин, і одразу ж під охороною відправили у Крилов. Була скликана рада. Їм зачитали всі їхні провини перед козацтвом і своїм народом і винесли смертний вирок, який тут же було виконано.
Окремим старшинам, у тому числі й переяславському полковникові Ілляшу Караїмовичу, вдалося втекти. Останній і повідомив Конецпольського про те, що трапилося і той вжив негайних заходів щодо повстанців.
Конецпольський видає спеціальний універсал: «Всім, їх милостям п. п. старостам, державним підстаростам, намісникам і урядникам українним оголошуємо. Отримавши повідомлення, що, незважаючи на присягу, вірність і повинність свою по відношенню до маєстату Й. К. М., окремі заколотники затіяли бунт у війську Й. К. М. Запорозькомуу і, ганебно стративши свою старшину, збирають до себе багато своєвільного народу. Щоб перешкодити їх успіху, звертаюсь до вас іменем Й. К. М., щоб ви тих, які приєдналися вже до скопищ заколотників, коли б вони протягом двох тижнів не покаялися і не повернулися до покори, не вважали козаками реєстровими, які виконували свої обов'язки, намагалися арештувати і відсилати їх до мене. Коли б ваші милості не могли затримати їх, то ви повинні поширити кари на їхніх жінок і дітей і зруйнувати їх оселі, бо краще, щоб на тих місцях росла кропива, аніж множилися зрадники Й. К. М. і Речі Посполитої. Даний у Барі 3 вересня 1637 року».
Щоб виграти час для організації каральної експедиції, Конецпольський надсилає до повстанців шляхтичів Петра Коморовського і Станіслава Сокола, які мали змусити Павлюка відмовитися від продовження повстання, «інакше його чекає жорстока розправа». Павлюк прийняв послів у Чигирині, довго розмовляв з ними, але від свого не відмовився. Єдине, що зробив — надіслав до Конецпольського Василя Білоцерківця і Степана Засименка, щоб вони пояснили мотиви повстання.