Життя та діяльність М. П. Драгоманова
Але найважливішою справою була видавнича й публіци¬стична діяльність. Протягом 1878—1881 рр. виходять п'ять номерів журналу «Громада», який став .для України тим, чим «Колокол» Герцена для Росії. У виданні Драгоманову надавали допомогу С. Подолинський, М. Павлик, дружина Людмила (завідувала експедицією журналу). Якраз у «Громаді» з явилася політична програма українського руху з ви¬могою повної самостійності спілки вільних громад України. Драгоманов, по суті, сам редагує ще один журнал — «Вольное слово» й публікує статті, присвячені боротьбі проти са¬модержавства, розвиткові української літератури та освіти. Аналізуючи державний бюджет Росії, він зазначав, що в привілейованих школах на кожного учня витрачають 1000 крб. на рік, а в народній — 4 коп. Його дослідження були спрямовані в русло історичних традицій українського наро¬ду. Не поділяючи поглядів П. Куліша, який вважав козаків лише «розбишаками», Драгоманов доводив, що козаччина за своїм устроєм наближалася до вільних європейських дер¬жав.
Він тісно спілкувався з російською еміграцією, членами «Народної волі», «Чорного переділу» та інших народницьких організацій, критикуючи їх, зокрема в статті «Малоруський інтернаціоналізм», за нехтування національного питання та великодержавний шовінізм. Докоряв і молодим українцям, котрі вступали до російських революційних організацій, бо вважав, що соціалістичні партії розумітимуть і обстоювати¬муть потребу народу, якщо будуть національними.
Видання «Громади» й статті Драгоманова у «Вольном слове» привернули увагу всієї Європи. А тим часом його сто¬сунки з українським рухом у Росії складалися значно гірша Радикалізація поглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ реакції в Росії — з другого, привезли до припинення фінансування Київською громадою журналу Драгоманова, пізніше й до відкритого розриву між ними. Але він зберіг добрі стосунки й листувався з М. Лисенком і М. Старицьким, з яким був знайомий з часів навчання в Полтавській гімназії, а відтак у Київському університеті.
Відтоді Драгоманов розраховує лише на підтримку українського руху в Галичині, хоч не втрачає надії на ево¬люцію наддніпрянських діячів. 1886 р. він публікує статтю «Напередодні нових смут», де висуває ідею створення укра¬їнської радикальної партії. Ідея ця знайшла широку під¬тримку серед галицьких українців, які були готові до відкри¬тої політичної боротьби за права українського народу.
Останній період життя Драгоманова пов'язаний з Бол¬гарією. 1888 р. в Софії було засновано Вищу школу, яка пе¬ретворилася на університет. Туди й запросили його 1889 р. професором кафедри загальної історії. Вихованці Драгома¬нова згодом стали відомими болгарськими вченими. Одно¬часно він редагував науковий «Сборник за народни умотворения, наука й книжнина».
Не забував і Україну. Велику увагу приділяв Галичині. Був ідейним натхненником Русько-української радикальної партії, створеної 1890 р., публікував у друкованому органі цієї партії «Народ» свої статті. Пізніше співробітничав у заснованій І. Франком газеті «Хлібороб», написав передмову до його книги «В поті чола».
Працю Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу», написану ним за кілька років до смерті, можна вважати заповітом науковцям у галузі до¬слідження української історії. В ній він закликав співвітчиз¬ників боротися разом з іншими народами проти самодержав¬ства, за свободу й децентралізацію суспільно-політичного життя.Помер М. Драгоманов 2 червня 1895 р. в Софії. Дружина вченого і син Світозар брали активну участь в українсь¬кому русі. Його справу продовжила й небога, видатна українська поетеса і політична діячка Леся Українка. Вже наступного року після смерті Драгоманова вона заснувала соціал-демократичний гурток у Києві.
Наукові дослідження цього видатного українського істо¬рика, літературознавця, фольклориста, економіста й філософа не лише стали надбанням тогочасного українознавства, а й мали поштовх подальшому розвитку української суспільно-політичної думки. Його ідеї, як уже зазначалося, виявилися прийнятнішими на галицькому грунті, хоч зазнали їхнього впливу і діячі Наддніпрянщини, яким у роки національно-демократичної революції довелося розбудовувати державу.
Творчий доробок М. Драгоманова не однаково оцінюєть¬ся різними представниками української політичної думки. Його доктрину різко засуджував Дмитро Донцов, один з ідеологів українського націоналізму. А проте соціалізм Драгоманова, його орієнтація на народні маси й співробіт¬ництво з прогресивними силами всіх націй були чи не єдино можливими орієнтирами в умовах невисокої куль¬тури населення та відсутності української політичної еліти. Це був закономірний етап у розвитку українського націона¬льного руху.
Плідна й багатогранна діяльність М. Драгоманова зали¬шається взірцем служіння (в його ж таки розумінні) українській нації. А сам він належить до грона тих, хто став сіллю землі української.