Україна в 20-х роках ХХ століття
Складалися сприятливі умови для відбудови'і розвитку промисловості, в тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної самостійності і перевести їх на господарський розрахунок. Це пов'язувалося з тим, що реальний перехід до нової економічної політики вимагав функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921 p. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.
На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудовний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накреслених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.
XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади — з'їздом Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення ненманів найбільш активно відбувався протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовувались і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин — відносинах між містом і селом.
Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна прод-розверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей*.
Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно-адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.
2. Державний лад України на початку 20-х років
Формально правову основу організації та діяльності державного механізму республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919р.
Відповідно до неї найвищими органами державної влади були Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народних Комісарів. У 1921—1922 pp. в їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з'їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з'їзду Рад "Про радянське будівництво" ВУЦВК
повинен був розглядати всі декрети, які встановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія ВУЦВК зобов'язувалася публікувати проекти декретів не пізніш ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі була змінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 p. вони мали скликатися не менше трьох разів на рік і на більш тривалі строки. Подальшого розвитку набули і конституційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади здобував право розглядати і розв'язувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчого характеру. Все це свідчило про те, що поглибився процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої.