Україна в 20-х роках ХХ століття

1. Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче оформлення

Наприкінці 1920 — на початку 1921 pp. стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської революції в реальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою і громадянською війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становища більшовики тепер шукали у встановленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 p. було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення економічних та торговельних відносин, а 21 січня 1922 p. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922 p. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки на конференцію не запрошувалися, вони доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди.

Внутрішнє становище України. Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрд. золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. В Донбасі у 1920 p. понад 600 шахт було затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селян. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн. центнерів зерна, що становило 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до величезного лиха — голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незацікавленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 p. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався, селянський рух, який офіційна пропаганда оголошувала "політичним бандитизмом".Нова економічна політика (неп). Дедалі ставала потреба якнайшвидше змінити економічну політику більшовиків, яка грунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини. Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі й в УСРР, розпочався після прийняття Х з'їздом РКП(б) (березень 1921 p.) рішення "Про заміну розверстки натуральним податком", яке лягло в основу цілої низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 p. постанову "Про заміну продовольчої розверстки натуральним податком". Податок був значно меншим у порівнянні з продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/22 p. 28 травня 1921 p. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортання товарообміну Раднар-ком УСРР 19 квітня 1924 p. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а ісйуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесення його господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Про відбудову та зміцнення сільського господарства України". У ній накреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 p. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 p. прийняв постанову "Про визнання недійсними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 p. постанову "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнезамами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 p. загальна посівна площа в Україні досягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайність сільськогосподарських культур.