Державна влада в період визвольної війни 1648-1654 рр

Є відомості, що саме тоді Україна робить спробу ввести власну грошову систему. В листопаді 1649 р. за розпорядженням Б.Хмель¬ницького, на козацькій Україні була здійснена спроба карбування монети. На одній її стороні був меч, а на другій — ім'я Богдана.

Держава склалася на основі ідеології української національної державності. Ця ідеологія виходила не тільки з розуміння необхід¬ності мати власну державу, а й з усвідомлення здібностей та мож¬ливостей українського народу створити таку державу. На час визвольної війни в Україні існувало декілька концепцій національ¬но-державного устрою. Козацтво, яке у першій половині XVII ст., і особливо у визвольній війні, відігравало провідну роль, обрало концепцію "козацького панства", козацької держави, яка грунтува¬лася на ідеях козацької соборності. Для перетворення в життя цієї концепції багато зробив гетьман реєстровців П.Сагайдачний, досвід якого було використано при розбудові української козацької держа¬ви. За участь козаків у поході Польщі проти Росії у 1618 р. король Владислав пожалував П,Сагайдачному титул гетьмана України та зробив його управителем Київського воєводства. За Сагайдачного Річ Посполита уперше уклала з козацтвом як державним суб'єктом договори: у 1617 p. — Вільшанський, у 1619 p. — Ростовицький. У 1622 р. П.Сагайдачний вимагав у польського уряду офіційного підтвердження влади козацьких гетьманів в Україні і скасування усіх дискримінаційних розпоряджень щодо козацтва. Але Польща не додержувала обіцянок. У 1625 p. вже після смерті П.Сагайдачно¬го, козаки вдруге звернулися до Польщі з вимогами звільнити Київське воєводство від постою жовнірів та скасувати Брестську унію.

Б.Хмельницький намагався синтезувати ідеї козацької собор¬ності з традиціями старої українсько-руської державності, які збе¬рігалися й за часів панування в Україні Литви та Польщі.

Особливість української держави, що склалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їх фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ — рад різних рівней, дозволяє твердити, що в українській державності була започаткована майбутня республіканська форма правління. На користь цієї думки свідчить й те, що глава цієї організації Б.Хмель¬ницький негативно ставився до монархічних інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім, це не заважало йому претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним супротивникам як в Україні, так і за її межами.

Мабуть, це було щось на взірець аристократичного республі¬канського правління, оскільки реальна влада була зосереджена в руках козацької старшини та шляхти. М.Драгоманов у другій поло¬вині XIX ст. писав, що устрій української держави 1648—1654 pp. був більше подібний до устрою теперішніх держав європейських, так званих конституційних*.

Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у 1648—1654 pp., сучасники нарікли українською козаць¬кою державою, називаючи Військом Запорізьким або Хмельниччи¬ною (Хмельнишиною). Більшість вчених використовує назву Геть¬манщина. Навіть польський король Ян-Казимир офіційно визнав, що в Україні нема іншої влади, крім влади гетьмана з військом запорізьким, і що гетьман (Б.Хмельницький) діє, як "правитель", тобто як глава держави.

Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипло¬матичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. За договором 1649 р. турецького султана з "Військом запорізьким і народом руським", тобто вільною Украї¬ною, сторони взяли на себе такі зобов'язання: Туреччина — нада¬вати Україні військову допомогу, а українським купцям — право вільно плавати по Чорному морю та безмитне торгувати у турецьких володіннях, а Україна — перешкоджатиме запорізьким і донським козакам нападати на Османську імперію.

У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

Шлях до незалежності був складним. На цьому шляху існували як здобутки, так і поразки.За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визна¬валася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не збиралася задовольнити його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність. Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою завойованих здобутків. Все це пород¬жувало політичну нестабільність в Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни і міщани вбивали шляхту, орендарів, урядни¬ків, знищували їх майно. Стали з'являтися опозиційні до гетьмана групи і серед старшинства. Український народ усе більше переко¬нувався, що тільки власна незалежна держава захистить його сво¬боду і православну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна фактично і юридичне розірвала Білоцерківський договір і продовжувала боротьбу з Польщею до повної незалежність від неї.