Коломийщина в роки другої світової війни
У Повітовій управі міста Коломиї 6 липня 1941 р. відбулася конференція представників Повітової управи, окружної команди ОУН з представниками німецької армії генерал-фельдмаршалом фон Прізеном та представником мадярської армії. На конференції фельдмаршал фон Прізен заявив, що вважає Україну своїм союзником і закликав до боротьби зі спільним ворогом та до організації українського державного життя в Новій Європі.
Населення Коломиї зібралося під будинком уряду і чекало на їхню заяву. Представник Повітової управи голова д-р А. Княжинський заявив: „Будемо на наших землях самі будувати своє життя як самостійна Українська держава в новому справедливому ладі, будемо розбудовувати і працювати разом з нашою святою церквою. Закликаю всіх до співпраці в заведенні ладу”*(7).
На Станіславщині під час німецької окупації діяли два окружні проводи – в Станіславі та Коломиї. Станіславським окружним провідником був В. Дейчаківський „Мирон”, убитий 1944 р. ворожим агентом, Коломийським – В. Мельничук „Чумак”, а після його загибелі до травня 1944 р. – Я. Мельничук „Роберт”.
Василь Мельник народився 4 грундя 1914 р. в с. Перерові на Коломийщині. Закінчив Коломийську гімназію, під час навчання в якій вступив в ОУН. За революційну діяльність кілька разів був арештований польською поліцією. У 1941 р. був окружним провідником ОУН по Коломийській окрузі. Одночасно входив зо складу Крайової Екзекутиви ОУН як уповноважений на Буковину і Бессарабію.
З приходом мадярських військ в Коломию спостерігалося піднесення національного руху. Відповідальність за наведення порядку взяв на себе окружний провід ОУН. Міський уряд очолив колишній січовий стрілець, учитель за фахом А. Княжинський, за що розплатився згодом багатьма роками комуністичної неволі. За ініціативою „Чумака” з колишніх студентів та гімназистів у Коломиї була створена старшинська школа ОУН, очолювана М. Харкевичем. Однак восени школа була німцями розпущена, а М. Харкевич разом з іншими українськими патріотами опинився в геспанівській катівні*(8).
На засіданні керівників районів і громад 17 липня 1941 р. в Коломиї Голова окружної управи А. Княжинський виступив з такою заявою: „Промовляю до вас, як до громадян великої Української держави. Переживаємо великий час, в якому треба говорити не стільки про наші права, як про наші обов”язки. Ми – борці на українському фронті за відбудову нашої держави. Наші провідні кличі: Бог і нація. Відступлення від котрого-небудь клича – це зрада супроти народу. Безчисленні наші інтелігенти – мозок народу – розсипані і гинуть но безмежній Сибірі і по большевицьких тюрмах, а багато з них замучено червоними катами. Ми, що залишилися при життю, не сміємо злегковажити собі високе післанництво – творення української державності та прогавити важний момент. Культурні народи, як німці, французи і інші, давно звернули на нас увагу, як на найбільш інтелігентний народ. В теперішньому моменті найвища заповідь – це послух і довір”я до влади, а рівночасно строге зберігання урядових таємниць. Провокатори стараються підірвати престиж нашої влади, розсіваючи всякі неймовірні поголоски. Це мусимо здавлювати в самому корені”*(9).
Координувала роботу районів Станіславська обласна управа. Так, у її постанові від 22 липня 1941 р. вказувалося: „Владу на місцях виконують тільки єдино покликані до того органи. До видання законних норм у роботі треба керуватися здоровим розсудком і добром Української держави та української нації”. Водночас зазначалося: „Для узгіднення праці нашої влади з військовою командою в Коломиї, якій підлягають райони Косовський, Коломийський, Снятинський, Городенківський, Надвірнянський, - обласна управа встановлює своїх уповноважених для тої округи. Ті уповноважені подають до відома даним районам розпорядження військової команди в Коломиї, повідомляючи про це обласну управу”(10).Преса періоду німецької окупації була заповнена закликами до побудови нормального життя. На перше місце ставилось завдання організації „державно-творчої роботи – в селах і містах та на всіх відтінках нашого політичного, господарського і культурного життя. Стаючи до праці, до наладнання нашого нормального життя, закликаємо все українське громадянство боротися зі всіма ворожими елементами, які намагатимуться шкодити нам у цій роботі. Цю боротьбу поведемо, об”єднавшись довкола нашої влади, довкола нашого відомого проводу ОУН, організовано і здисципліновано, маючи на меті якнайскоріше наладнати наше нормальне життя в нашому повіті та цим самим закріпити нашу владу на місцях і в центрі”*(11).
Згідно з гітлерівськими планами, вже восени 1941 р. Наступили трагічні біди. На зміну Дем”яновим лазам, Биківням з”являлися Ягольниці. Як енкаведисти, так і гестапівці намагалися завести сліди своїх злочинів. Страру людей проводили подалі від очей свідків.
Хвиля масових арештів прокотилася по всій Україні. Не обминула вона і Коломию. Так, 5 лютого 1942 р. гестапо заарештувало в Коломиї ряд членів ОУН і серед них вісім молодих жінок. Дев”ять місяців вони перебували в нелюдських умовах Коломийської тюрми, виснажені голодом і тифом.