В.Г. Поставний - вчений і педагог
“Василю Георгійовичу було “тісно” у рамках навчального процесу”, – згадує про нього доц. Н.П.Климова, яка працювала на кафедрі в кінці 80-х років. “Пішли у минуле багаточисленні настільки “втомлюючі” зустрічі з пропагандистами, трудовими колективами. Написані перші підручники. Їх видання стало звичним процесом. Щорічні наукові конференції – звична справа. Хотілося б змін – корисних, творчих. І Василь Георгійович очолив організацію курсів перепідготовки викладачів суспільних дисциплін України” [14]. Ця робота відіграла чималу роль для слухачів як у теоретичному, так і в методичному плані.
На початку 80-х років за кордоном почалась активна гуманітаризація навчання. Досвід вивчався спеціалістами кафедри (із знанням іноземних мов). Сучасні умови вимагали виховання людини із розвинутими пізнавальними нахилами, здатної до навчання, самоволодіння, виконання і управління, орієнтованої як на рішення поточних завдань, так і проблем майбутнього. В 1988-1989 н.р. на базі кафедри закладаються наукові основи процесу гуманітаризації навчання. В 1991 р. за пропозицією В.Г.Поставного в інституті було створено Раду з гуманітарної освіти. У тому ж 1991 р. професор В.Г.Поставний одержав завдання Мінвузу України розробити концепцію гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу. З його ініціативи на базі гірничого інституту були проведені науково-технічні та науково-практичні конференції, було засновано “Гуманітарний вісник” (відп. редактор – проф. В.Г.Поставний). Уже в перших випусках була запропонована модель, розроблена структура гуманітаризації освіти***. "Комплексна програма гуманітарної освіти та виховання студентів технічних вузів", підготовлена професорами В.Г.Поставним, В.Ю.Пушкіним, В.І.Тесленко, отримала диплом I ступеню Міністерства освіти України.
Цілям гуманізації праці була підпорядкована і програма з пропаганди гуманітарних знань в трудових колективах міста. Соціологічні дослідження, які проводилися з 1988 р., дозволяли виявити і проаналізувати проблеми як студентських, так і трудових колективів, допомагали їхньому оперативному вирішенню [15].
В.Г.Поставний виявляв вимогливість до виконання наукових програм та індивідуальних планів наукової роботи викладачіав. Молодь проходила аспірантуру. Старше покоління працювало над дисертаціями без відриву від основної роботи. Тут виправдано працювала система не тільки закріплення наукових керівників за пошукачами, але й “наставництво”. В.Г.Поставний сам консультував, контролював і турбувався про надання вільного часу для наукової роботи. Існувала взаємна заміна в навчальній роботі – надавались творчі відпустки на завершальному етапі роботи над дисертаціями.
З метою апробації наукових досліджень пошукачів і аспірантів ним була організована робота з проведення регіональних і міжнародних наукових конференцій на базі кафедри. У 80-ті роки з’явилася нова форма – підготовка збірників наукових робіт для депонування в ІНІСН АН СРСР. Школу наукової роботи викладачі проходили, беручи участь у держбюджетній та госпдоговірній тематиці. Науковим керівником усіх робіт був професор В.Г.Поставний. З метою підготовки молодої наукової зміни при кафедрі соціально-політичних наук у 1990-1991 рр. була відкрита аспірантура, розпочата справа отримала розвиток****.Професор, заслужений працівник освіти України В.Г.Поставний був людиною, котра проживала в умовах певної системи, але неординарність його особистості, прагнення до пізнання нового, яке збереглося до останніх днів, здатність об’єктивно і неупереджено бачити реальність життя такою, якою вона була, дозволили йому переглянути догми свого часу, в якому формувалась особистість, відкинути стереотипи, або піднятися над ними. У нього вистачило життєвої мудрості, щоб не триматись за минуле, побачити перспективи розвитку суспільства. Він старався прищепити молодим людям неупереджене ставлення до своєї справи.
На початку 1992 р. він був учасником Республіканської конференції в м.Києві, де обговорювались питання викладання суспільних наук, виступив з пропозиціями, був включений до керівництва створюваної асоціації політологів України. Після повернення були плани, проекти… Але доля не відпустила йому більше років життя, щоб повною мірою реалізувати свої творчі замисли, він не дожив до розквіту соціально-політичних наук, але пам’ять про нього – в бажанні слідувати всьому кращому, що було зроблено ним у житті.
Література
1.Архів Національного гірничого університету (далі НГУ). – Оп. № 4. – Од. зб. 3295. – Особиста справа.
2.Виблая Л. Высокое призвание // Днепровская правда.– 1979. – № 87.
3.Грані таланту. Рукопис. 2004.
4.Там само.