Зворотний зв'язок

Матеріали архівного фонду М.П. Киценка як джерело вивчення діяльності визначого краєзнавця

Ці люди, мали різний фах і професію: були серед них вчителі, журналісти, науковці, інженери, лікарі, адміністративні працівники різних рангів, але їх єднало глибоке почуття значимості минулого для духовного розвою сьогодення й поступу в майбутнє. Ентузіасти, допитливі дослідники та палкі популяризатори маловідомих сторінок історії, вони були водночас, скромними трударями, закоханими у свій край і його неповторність.

Одним із таких дослідників і просвітителів запорізького краю, популяризаторів традицій українського козацтва був партійний та державний діяч, журналіст Микола Петрович Киценко (1921-1982). Його ім’я заслуговує вдячної пам’яті нащадків. Не випадково, щойно відновлене із забуття, воно було вшановане відзнакою лауреата республіканської премії ім. Дмитра Яворницького, встановленої Всеукраїнською спілкою краєзнавців (1991).

Світлу пам’ять про Миколу Петровича Киценка зберігають на Запоріжжі його колеги, журналісти, історики. Свідченням неї є публікації в місцевій пресі [1-3], опрацювання документальної спадщини Миколи Петровича, участь у підготовці збірника документів про увічнення слави запорозького козацтва, котрому він віддав полум’я свого серця [4].

Почергово обіймаючи посади коректора і відповідального секретаря Токмакської районної газети “Більшовицьким шляхом”, редактора Верхньохортицької районної газети “За більшовицькі колгоспи”, голови Запорізького обласного комітету по радіомовленню і телебаченню, начальника обласного управління культури, завідуючого відділом пропаганди і агітації Запорізького обкому Компартії України, секретаря Запорізького сільського обкому партії, заступника голови та завідуючого відділом по праці Запорізького облвиконкому, М.П. Киценко ґрунтовно вивчав історію, топоніміку і топографію запорізького краю і, зокрема, о. Хортиці та займався організаційно-практичною діяльністю по збереженню і увічненню козацьких пам’яток.

Його творча робота супроводжувалась нагромадженням різносторонніх матеріалів і документів, які вже після смерті Миколи Петровича, в 1995 р., його дружиною Поліною Тимофіївною були передані на зберігання до Державного архіву Запорізької області [5].

Науково-технічна обробка цих документів дає змогу стверджувати, що зберігся цікавий і інформаційно ємкісний комплекс джерел. Вони яскраво відображають творчу діяльність М.П. Киценка – автора відомих книг “Хортиця в героїці і легендах” (1967; 1972), “Запоріжжя в бурях революцій”(1969), одного з організаторів створення Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на острові Хортиці. Даний інформаційний масив складається, зокрема, з рукописів книг та статей, збірок поезій, оповідань та новел, виписок з документів та чернеток, зроблених ним для майбутніх праць, копій службових матеріалів, пов’язаних із створенням заповідника, текстів промов, особистого листування, фотодокументів.

Безперечний інтерес дослідників в майбутньому викличуть машинописні примірники книг М.П. Киценка з авторськими правками та помітками, відгуки на ці книги, рукописи журнальних статей з історії Хортиці, підготовані для академічних видань, зокрема – стаття “Ще раз про місце і роль Хортиці в історії запорозького козацтва” (1968) [6].

Привертають увагу і тексти статей “Острів Велика Хортиця. Історична довідка” (1968) та “Хортиця” (1968) (остання була підготована спільно із старшим науковим співробітником Запорізького обласного краєзнавчого музею В.Ф. Пєшановим).

Становлять цінність і бібліографічні списки історичних джерел та літератури, складені М.П. Киценком, які привідкривають наукову лабораторію краєзнавця. Як зазначає в своїх спогадах Степан Маркович Кириченко – колега і соратник М.П. Киценка, а на той час – начальник обласного управління культури, у планах Миколи Петровича було, крім іншого, ще й проведення ґрунтовної науково-історичної роботи, написання дисертаційного дослідження з історії запорозького козацтва [7, с. 26].

Цілий ряд матеріалів архівного фонду – це друковані праці істориків – однодумців Миколи Петровича, з якими він підтримував добрі стосунки: О.М. Апанович, К.Г. Гуслистого, запорізького краєзнавця В.Г. Фоменка. Журнали та статті споряджені дарчими написами авторів.Збереглися відгуки й рецензії науковців на праці М.П. Киценка. Серед них і нелицеприємний ідеологізований відгук старшого наукового працівника Інституту історії СРСР, доктора історичних наук Є.І. Дружиніної від 20 липня 1972 р. – свідчення гонінь і цькування Миколи Петровича. В ньому резюмувалося: “Підводячи підсумки, слід сказати, що соціально-економічні відносини в Запорозькій Січі, класова боротьба козацтва, а також політика російського уряду не отримали правильного висвітлення в брошурі М.П. Киценка. Героїчні традиції Хортиці подано неповно і однобоко, внаслідок, принижені і збіднені. В тексті брошури не знайшов належного відображення дух братерства і дружби, що пов’язував запорозьке козацтво з іншими народами як під час війни і класових боїв, так і в роки мирної праці, спрямованої на господарче освоєння незримих просторів Степової України” [8, арк. 19].


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат