Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст.

Час, у який довелося діяти Є.В.Теличенко, був відзначений нещодавньою перемогою ветеринарії над чумою великої рогатої худоби, захворюванню номер один у регіоні. Завдяки напруженій роботіземських ветеринарів, починаючи з 1894 р. чума на Катеринославщині більше не реєструвалась.

Сили фахівців були перекинуті на боротьбу з такими захворюваннями як сап і сибірка, збитки від яких хоча і були дещо меншими, але також болісно відбивалися на тваринництві. Треба відмітити, що сап носив характер епізоотій, і не рідкістю були випадки смерті і людей, що заразилися сапом від тварин.

У 1899 році, губернська влада вирішила провести поголовний огляд коней, з метою діагностики на захворювання сапом. Діагностичні дослідження було вирішено провести у Верхньодніпровському повіті, тому що сил і коштів на більше не вистачало. В огляді приймали участь 8 ветеринарних лікарів, з них 7 відряджених з інших повітів, і 8 фельдшерів. Було організовано 4 ветеринарні комісії, у які крім вище названого ветеринарного персоналу входили поліцейські урядники, а при необхідності і представники земських повітових управ. Загальне керівництво здійснювалося старшим губернським земським ветеринарним лікарем Є.В.Теличенком [4, с. 6].

Є.В.Теличенко народився 29 липня 1867 року в міщанській сім'ї. Після закінчення Харківського ветеринарного інституту в 1896 році працював дільничним ветеринарним лікарем у селі Гришино Бахмутського повіту (нині Донецька область). Невдовзі був призначений старшим губернським земським ветеринарним лікарем і одночасно завідуючим Катеринославською ветеринарною бактеріологічною станцією [5, с. 1].

Є. В. Теличенко належить до такого типу людей, для яких професійний обов'язок, суспільне благо, складають невід'ємну частину особистого життя.Хоча його робота у лабораторії не обмежувалася потребами Катеринославської губернії, Є. В. Теличенко активно займався науково-дослідницькою діяльністю, результати якої мали не лише локальне значення. Так, досконале вивченняметодів розведення і приготуваннявласних вакцин проти сибірки, діагностика їх дії, дослідження якості вакцин на місцях, мікроскопічне вивчення і техніка посіву патологічного матеріалу дозволили у подальшому вийти на рівень надання ветеринарної допомоги далеко за межами губернії.

Під час Російсько-японської війни, у вересні 1904 року, Є.В.Теличенко разом з лікарем С. Ф. Бакуном вирушив до міста Вільно, де провів щеплення 3000 коней, відправляємих у діючу армію. З представленого звіту, що його зробив, повернувшись з відрядження, старший лікар Є.В.Теличенко, випливає, що крім 3000 коней, які були щеплені у Вільно, було проведено вакцинаціюпроти сибірки 2702 коням мирного складу у таких містах як: Двинськ, Вітебськ, Могильов, Мінськ та ін. [6, с. 1282]. Це відрядження не було єдиним. Щеплення вакцинами Катеринославської лабораторії, проводили у Варшаві, Омську, Хабаровську тощо [7, с. 1204]. Як бачимо діяльність Катеринославської ветеринарно-бактеріологічної станції у роки війни зробила її відомою на державному рівні, а її керівник – Є.В.Теличенко, розпорядженням військового міністра (за проханням міністра внутрішніх справ) був звільнений від призову до діючої армії [6, с. 1285]. Такий історичний факт яскраво засвідчує значення Є.В.Теличенка у масштабі всієї вітчизняної ветеринарії.

Не припинив своєї діяльності Є.В.Теличенко і під час Першої Світової війни. На початку ХХ століття велике значення мав кристалічний йод. Спиртові розчини йоду використовувалися у гуманітарній і ветеринарній медицині. Цей фармакологічний засіб широко застосовувався для підготовки операційного поля, обробки рук хірурга, використовувався для лікування ран тощо. Головним постачальником йоду для Росії була Німеччина. З початком війни, зрозуміло,виник дефіцит цього важливого препарату. Ціна на кристалічний йод підскочила з 16-18 до 60-80 карбованців за кілограм. У цей скрутний час професор Катеринославського гірничого інституту Л.В.Писаржевський разом зі старшим лаборантом інституту М.Д.Авєркієвим, в подальшому теж професором, відкрили технологію отримання йоду з морських водоростей Чорного моря. Не залишився у стороні і Є.В.Теличенко. Він вирішив експериментальним шляхом дослідити бактеріцидну дію залишків виробництва йоду, так званої "рідини Писаржевського-Авєркієва".Отримавши від М.Д.Авєркієва необхідну кількість рідини, Є.В.Теличенко провів досліди, в яких визначав її властивості та бактеріцидність відносно збудників сибірки, сапу та пацюкового тифу. За результатами проведених досліджень, які були опубліковані, він довів, що вищеозначена рідина дійсно має дезинфікуючі властивості, але поступається за ними класичним засобам - сулемі та карболовій кислоті. Однак у науці заперечливий результат теж має корисне значення [8, с. 7-10].

Є.В.Теличенко – учасник повітових нарад ветеринарних лікарів [9, с. 787], де його зауваження завжди суттєві і практично корисні, делегат від губернії на Всеросійських з'їздах ветеринарних лікарів. Відомі виступи Євдокима Васильовича з питань покращення життя та рівня оплати лікарів і фельдшерів, організації допомоги сім'ям загиблих лікарів та багато ін.

У червні 1915 р. Головне Управління Державного Кіннозаводства звернулось до губернських влад та земств півдня Росії (власне кажучи, України) з проханням з'ясувати причини розповсюдження парувальної хвороби коней та запропонувати заходи до її ліквідації. Для кваліфікованого вирішення питання була створена компетентна комісія, до складу якої увійшли провідні фахівці регіону – ветеринарний інспектор Л.К.Реймер, головний зоотехнік Катеринославського земства В.А.Шадрін, завідуючі Ветеринарними Бюро: Херсонського – В.І.Сінькевич (до речі, регіону з найчисельнішим поголів'ям худоби), Харьківського – П.О.Косьминський, Київського – К.М.Хороманський (розробив новий метод діагностики сапу – очну маллеінізацію) [10, с. 168]. Є.В.Теличенко також увійшов до складу комісії, у роботі якої приймав активну участь [11, с. 11-12]. Роком пізніше Є. В. Теличенко працює у складі бюро по об'єднанню заходів боротьби з інфекційними хворобами тварин на півдні Росії у зв'язку з бойовими діями.