Науково-практична діяльність Є.В. Теличенка та її вплив на розвиток ветеринарії Подніпрянщини на початку ХХ ст.
Їх долі, радощі та сподівання, невдачі та трагедії, розкриваються перед дослідником, часом примушують його серйозно замислитись – чи не втрачаємо ми щось дуже важливе? Щось таке, заради чого було прожите життя представників минулих поколінь.
Рубежі століть у долях народів зазвичай наділяються таємничістю, мало не містичністю. Не винятком стали події і на зламі ХІХ – ХХ-го століть. Такого буяння наукових відкриттів та їх втілення у практичну діяльність, мабуть в історії людства ще не було. Від науки очікували відкриттів, які б докорінним чином змінили життя людства; сподівання ентузіастів поширювались від реальних практичних прогнозів до фантастичних проектів. Не винятком були й біологічні науки, зокрема ветеринарна медицина. До неї ставились вимоги позбавити тваринництво від страшних епізоотій, які спустошували селянські та поміщицькі господарства. Багато надій покладалося на досліди, спрямовані на пошук методів лікування та профілактики захворювань свійських тварин. Розвиток мікробіології та епізоотології, санітарно-різницької справи, нова організація справи надання ветеринарної допомоги населенню дійсно створювали уяву про уможливлення того, що вважалось неможливим.
Зазвичай будь-які досягнення не утворюються самі по собі, тут потрібна енергія людської діяльності та енергія не абияка.
Сучасникам відомі біографії багатьох великих учених того часу, діяльність яких була поворотною у поглядах, що існували до цього, викликала багаточисельні суперечки, розкривала нові обрії щодо практичних можливостей.
Прізвища І.І.Мєчнікова, Л.С.Ценковського, І.М.Садовського, М.А.Мальцева стали надбанням не тільки вітчизняної але й світової біологічної науки. Проте не слід забувати і про тих трудівників-ветеринарних лікарів, які знаходились у авангарді практичної ветеринарії на місцях – у губерніях і повітах. На їх долю припадала апробація новітніх досягнень ветеринарної думки, їхукорінювання у практику. Вони були популяризаторами ідей, не завжди привабливих з першого погляду. Їхня практична діяльність була реальним підґрунтям наукових звершень у ветеринарії.
Передові методики та технології, як відомо, часто й густо наштовхуються на багато перепон, як то – бюрократичні проволочки, недоліки фінансування, скепсис населення тощо. Подолати їх можна було лише за рахунок невичерпної енергії, завзяття, готовності до самопожертвування. Такі якості були притаманні людям, які працювали на теренах земської ветеринарії.
За інших обставин було б важко працювати з такою високою ефективністю над проблемою викорінювання інфекційних захворювань, про які свідчать документи та інші об’єктивні свідоцтва досліджуваного періоду. Саме земські ветеринарні лікарі являли собою приклад високоосвічених спеціалістів, які опріч основних обов'язків, пов'язаних з наданням допомоги населенню у справі боротьби з хворобами свійських тварин, несли на собі тягар адміністративної діяльності. Вони виступали у якості свого роду передового загону науки, її повноважних представників у практичній ветеринарії та тваринництві. Але найбільш примітним було те, що ті ж самі лікарі діяли як “каталізатори та індикатори” діяльності наукових лабораторій та інститутів. Вони задавали тон, розставляли наголоси у пріоритетах дослідницької роботи, спираючись на твердий грунт повсякденної діяльності земського ветеринарного лікаря.
Яскравим прикладом такого спеціаліста може служити головний ветеринар Катеринославського губернського земства – Євдоким Васильович Теличенко.
На жаль, до теперішнього часу залишається невисвітленою професійна діяльність цієї надзвичайно цікавої людини. Невелика кількість інформації щодо Є.В.Теличенка обмежена двома роботами – “История ветеринарной службы Днепропетровской области ” С.М.Канзберга і Я.М.Захрялова [1, с. 39-41], та “ На сторожі здоров'я людини ” Л.С.Короленка [2, с. 17-18, 22-23]. Проте той факт, що троє дослідників історії ветеринарної медицини Дніпропетровської області, згадують прізвище Є.В.Теличенка, безумовно свідчить пройого значимість. У той же час нерозробленість його наукової біографії ставить перед дослідникомісторії ветеринарної медицини багато питань.
У 2002 р. в Києві відбулася наукова-практична конференція “Наукові сільськогосподарські бібліотеки у ХХІ столітті” [3, с. 12-14] на якій нами була зроблена доповідь на тему “Є.В.Теличенко та розвиток ветеринарної медицини Катеринославщини першої чверті ХХ-го століття”. Доповідь була спрямована на те, щоб привернути увагу до особистої діяльності Є.В.Теличенка та на його прикладі – земської ветеринарії Катеринославщини взагалі. Оскільки наші дослідження у цьому напрямі продовжувалися, стали відомі нові свідоцтва про науково-практичну діяльність Є.В.Теличенка, які і розглянуті у даній роботі. Мета нашого дослідження полягала у тому, щоб проаналізувати джерельну базу, що торкається діяльності Є.В.Теличенка й простежити зв'язки між діяльністю Є.В.Теличенка та розвитком науково-практичної ветеринарії у регіоні, дати їм історико-наукову оцінку.Вивчаючи документальні свідоцтва першої чверті ХХ-го століття, що стосуються Катеринославської ветеринарії, не можна не помітити прізвище Є.В.Теличенка. Здається, що він перебував усюди, де потрібнакваліфікована ветеринарна допомога. Роз'їзди по губернії, завідування ветеринарно-бактеріологічною станцією, засідання та участь у різних комісіях, відрядження на ветеринарні з'їзди, науково-дослідницька робота, написання науково-популярних брошур, безпосередня ветеринарна допомога у господарствах та багато ін. Мимоволі переймаєшся повагою до такої людини, і замислюєшся – як же потрібно любити свою професію, що б так працювати?