Родина Остроградських

Спадщина традиційного суспільства Гетьманщини та Запорозьких Вольностей, традиційне ієрархічне суспільство Російської імперії створювали специфічну соціокультурну ситуацію у південному краї. Водночас з поступовим приєднання спочатку до Новоросійської та Азовської губерній, а потім й до Катеринославського намісництва значних частин Полтавщини і катастрофічною нестачею чиновників для заповнення штатів постійно створюваних адміністративних установ та територіальних одиниць, цілком природним стало стрімке кількісне зростання в адміністративному апараті степового краю шляхетних родин з Правобережжя, Слобожанщини і особливо – колишньої Гетьманщини. Дуже скоро колишня полкова старшина, посівши провідні, і не тільки провідні посади в адміністративному апараті, заполонила установи степового краю.

Втім, безмежні простори степового краю, певною мірою ізолюючи локальні спільноти, консервували ціннісні та світоглядні імперативи населення регіону. Не були виключенням і новоспечені чиновники. В межах своїх груп та прошарків вони продукували традиційні для себе відносини, переносячи їх на виконання функціональних посадових обов’язків. Дуже часто прийняття ними рішень зумовлюється не російськими законами та настановами, в яких вони ще не дуже й орієнтувались, а традиційними нормами Гетьманщини. У діловодних паперах таких чиновників не рідкість посилання на малоросійські права та постанови гетьманів. Як наслідок, традиційне протистояння зросійщеного, переважно через адміністративний апарат, міста сільському аграрному населенню, у степовому краї, принаймні у окремих місцевостях та на окремий час, набуває специфічного забарвлення.

У зв’язку з цим, для розуміння позначених процесів, особливого значення мають біографічні відомості про безпосередніх дійових осіб. Для дослідника, особливо якщо він намагається заглибитися у таке бурхливе та суперечливе море соціальної історії, не може бути зайвим жодний факт, який якщо не проливає світло, то хоч натякає на ту чи іншу рису дійової особи. Історія родини Остроградських конкретизує ті процеси, що відбувалися в середовищі нобілітованого товариства південного краю останньої чверті XVIII століття.

Старовинний український шляхетський рід Остроградських, який веде свій початок з XVII століття від бунчукового товариша Івана Остроградського, впродовж XVIII – XIX століття давав своїх представників до гетьманського уряду, а після скасування гетьманства і до губернських правлінь. Після включення частини Полтавщини до Катеринославського намісництва Остроградські не залишилися осторонь процесів, що відбувалися в південному краї.

Після зруйнування Запорозької Січі і включення запорозьких земель до Новоросійської та Азовської губерній та з початком поміщицької колонізації, Остроградські поспішають придбати найкращі землі. У 1781 роцібунчуковий товариш Микола Остроградський просить Новоросійське губернське правління про виділення йому під поселення слободи 3000 десятин землі у Новопавлівському повіті при вершині річки Єланець [2]. Про позитивне вирішення питання свідчить той факт, що вже у 1782 році суміжно з землею Остроградського відведено землю капітану Некориці [3]. Розгалужені гілки цього роду – родини Андрія, Павла, Максима, Григорія, Матвія Остроградських, – отримали в Катеринославському, Новомиргородському, Олександрійському повітах понад 20 тисяч десятин землі [1]. І це при тому, що вони мали на Полтавщині 7 слобод, які на початок 90-х років ще не були розмежованими.

Андрій Остроградський, обраний у 1784 році предводителем дворянства Кременчуцького повіту, входить до оточення Катеринославського намісника Г. Потьомкіна. А. Остроградський відзначається при виконанні доручень намісника по господарській частині і за його поданням нагороджується Катериною II коштовним подарунком та чином. Його доля віддзеркалює усі наслідки наближеності до знакової особи в ієрархічному суспільстві. На той час бути при Потьомкіну означало увійти до когорти, яка складала адміністративну систему південного краю. Прийнятим до когорти просування по службі було гарантоване, особливо коли претендент проявив організаційні та виконавчі здібності. Тому логічним уявляється призначення Андрія Остроградського радником Казенної палати Катеринославського намісництва у соляних та винних питаннях. Ордером від 23 липня 1790 року Г.Потьомкін доручає А.Остроградському цю посаду[4]. Посада радника казенної палати з таких прибуткових питань як соляна торгівля та винний відкуп означала не аби яку нагороду і довіру намісника. Водночас крім матеріальної вигоди – це надавало можливість наблизитися до верхніх щаблів влади. Адже винний відкуп та поставку вина до армії здійснювали на той час графиня Браницька, канцлер Безбородько, правитель канцелярії Попов, бригадир Фалєєв. Слід сказати, що А. Остроградський використав надану йому можливість і увійшов до потьомкінської когорти.Недарма вже після смерті князя Потьомкіна, правитель його канцелярії, а на той час вже статс-секретар імператриці, правитель її кабінету В. Попов, за дорученням О. Безбородька звернувся 1 березня 1792 року до правителя Катеринославського намісництва В.Каховського з проханням подати прізвища тих, кого слід було нагородити по закінченні російсько-турецької війни. Крім традиційного списку осіб В. Каховським була зроблена приписка з проханням “зробити добро” Тібєкіну, Герсеванову, Остроградському та Сахновському – “особам вам знайомим та людям достойним” [5].