Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу

Якщо враховувати співвідношення між площами повітів Волин¬ського воєводства і використовувати їх як своєрідний коефіцієнт (співвідношення між повітами Луцьким, Кременецьким та Волдимирським дорівнює 50:33:17), то можна говорити про порівнянність покажчиків насиченості (чи частоти) селянських втеч у різ¬них регіонах Волині. їх (коефіцієнтів) використання робить мож¬ливим порівняння відповідних абсолютних покажчиків по повітах. Через вказані вище причини необхідно внести ряд поправок до даних по Кременецькому повіту в сторону їх завищення, але дана проблема вимагає спеціального розгляду й обґрунтування. В ре¬зультаті ж можна виснувати про чільне місце Луцького повіту у селянському русі кінця XVI ст., особливо активну участь селян¬ства цього регіону у повстаннях та у міграційних процесах.

На особливу увагу при розгляді хронологічного розподілу ма¬теріалу заслуговують, як нам здається, ті територіальні ряди, які демонструють напрямки: а) в межах Луцького повіту, б) в межах Володимирського повіту, в) в межах Кременецького повіту, г) з Луцького у Кременецький повіт. Хронологічний розподіл даних цих рядів свідчить про різке зростання, свого роду стрибок, кіль¬кості селянських втеч за 1593 р., а по Кременеччині (у її межах та на територію Луцького повіту) — за 1594 та 1595 р.р.; у ці) ж роки залишається на високому рівні і рух селян Луцького повіту. Таким чином, спалах селянської активності на Волині припадає на 1592—1596 рр., причому слід виділити в окремий етап відрізок 1593—1595 рр., на який припадає 65% селянських втеч (по усіх рядах). На цьому ж етапі, рівень селянського руху тримається на одному рівні. Невелику перевагу завдяки стрибку у втечах селян з Володимирщини на територію Луцького повіту та в межах остан¬нього має 1593 р.

Пояснення такому розподілу кількості селянських втеч може бути знайдене при їх співвіднесенні з хронологією подій повстання, з яких необхідно виділити початок 1593 р. — наближення військ К. Косинського до меж Волинського воєводства — та кінець 1595 р. — перенесення основних подій повстання, очоленого С. На¬ливайком, на Волинь. Певна неузгодженість між найбільш яскра¬вими точками повстання та найвищими покажчиками селянського руху впадає в око. Викликано це може бути характерним для ос¬новної маси селянства відставанням від найбільш радикальної його частини, не кажучи вже про козацтво, прив`язаність селян до влас¬ного господарства й насидженого місця, тим паче, що в кінці XVI ст. селянам все ще було, на відміну від середини XVII ст., що втрачати та ін.

Не можна не вказати й на ту обставину, що всі дані, використа¬ні при створенні «хроніки», а відтак і при їх підрахунках і гру¬пуванні, почерпнуто з актових книг різних судово-адміністративних установ. Тому слід відзначити в загальних рисах і особливості фік¬сації в них інформації, яка стосується селянських втеч. Ініціатива у розшукові втікачів та фіксації свідчень про факти втеч належала виключно їх власникам. Кількість подібних свідчень залежала від інтенсивності пошуків власниками своїх селян-втікачїв; від неї багато в чому залежала й успішність цих пошуків. Інтенсивність же, а отже й частота свідчень в актових книгах, не могла бути однаковою в різні періоди. І перша, і друга зростали в часи більш-менш значних втрат для шляхецьких маєтків. Результативність по¬шуків залежала від багатьох випадковостей і, очевидно, зросла під час повстань кінця XVI ст. Можливо, цим пояснюється (до деякої міри) різкий стрибок у кількості свідчень актових книг про селян¬ські втечі.Дещо схожа картина спостерігається і на протязі періоду, що передував повстанням. Тут при виділенні хронологічних відтинків враховувалися спустошливі татарські напади на Волинь другої по¬ловини 70-х рр. XVI ст. з наступним звільненням найбільш потер¬пілих населених пунктів від сплати державних поборів (так, к. К- Острозький був звільнений на 8 років). Ці відтинки та їх кількісне наповнення мають такий вигляд: 1569—1577 рр.— 41 втеча. 1578—1585 рр.—326 втеч, 1586—1591 рр.—84 втечі.* Співвідно¬сити ці дані з даними за 90-ті роки не входить у наше завдання, але слід згадати татарський напад на Волинь 1593 р. [9, с. 12]. Тому, мож¬ливо, слід говорити не про винятковий, а про нормальний характер даних за 1578—1585 рр. І під цим же кутом розглянути період 1592—1596 рр. та внести відповідні поправки у вивчення селянсько¬го руху та міграційних процесів. Дана обставина а(ж ніяк не су¬перечить тісному взаємозв`язку «селянського» та «козацького» ру¬хів у подіях кінця XVI ст. і значному впливові другого на розгор¬тання першого (як і навпаки).

Що стосується спрямованості селянських втеч, то можна гово¬рити про такі її риси. Майже половина всіх випадків втеч (понад 400) представляла собою переміщення до володінь найбільш круп¬них волинських магнатів, до латифундій таких князівських родин, як Острозькі, Корецькі, Заславські, Збаразькі та Радзивілли. Кіль¬кість втеч до них сягала кількох десятків випадків. Трохи менша; кількість втікачів прямувала до володінь представників магнатерії, в переважній більшості випадків — князівських родин. Для порів¬няння можна зазначити невелику кількість втікачів з володінь кня¬зів. Відносно часто селяни тікали з маєтків Вороницьких, рідко — Корецьких, Пронських та ін., епізодично — Острозьких.

Безперечними «лідерами» щодо спрямованості втеч були Остро¬зькі — од їх володінь нами зафіксовано понад 270 випадків втеч. Це — третина від загальної кількості втеч, що, до речі, корелює з загальною часткою володінь цієї родини на Волині; наскільки це стосується інших магнатських родин поки що залишається без від¬повіді. З волостей, якими володіли Острозькі, виділяються за спря¬мованістю в них Полонська (біля 60 випадків), Крупська і Любарська (понад 20 в кожну). Все, що було сказано вище по відно¬шенню до Любара, може бути в повній мірі віднесене й до Полонного. Крупська волость, хоч і не була порубіжною, але завдяки зручному географічному становищу могла також відігравати роль «перевалочного пункту», правда, всередині Луцького повіту. Отже, можна припустити існування — неважливо, чи створеної спеціально-міграційної мережі у володіннях Острозьких, яка обслуговувала не лише волинські їх володіння. Дана обставина також може мата відношення до подій, пов`язаних з повстаннями кінця XVI ст., якщо згадати ставлення повсталих до волинських маєтностей князя Ко¬стянтина та контакти між ним та керівниками повстання.