Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу
Спроба вивчення селянського руху в роки повстань кінця, XVI ст. на основі «статистичного матеріалу актових книг», заяв¬лена в авторефераті С. А. Леп`явко, висвітлення там із зрозумі¬лих причин не знайшла; правда, він дав змогу автору зробити висновок про те, що найважливішим соціальним наслідком по¬встання під керівництвом К. Косинського стало різке збільшення числа селянських втеч, в тому числі і до лав козацтва. [1, с. 11] Тільки: подібний підхід, який враховував би всі випадки селянського про-тесту, зафіксовані в джерелах, міг би значно доповнити загальну картину вивчення цього першого широкого соціального виступу на Україні, що охопив широкі простори та різні верстви насе¬лення.
До останнього часу можливості реалізації вказаного підходу упиралися в можливості кожного окремого дослідника, що зай¬мався даною проблематикою. Таким чином, можна зробити ви¬сновок, що в даному випадку незадовільний стан вивчення селян¬ського руху залежав від рівня освоєння джерельної бази, введення: джерел до наукового обігу; єдиним же виходом з такого положен¬ня була ілюстративність на додаток до теоретичних, а то й ідеоло¬гічних узагальнень. Правда, і на досить обмеженому джерельному матеріалі радянські історики досягли значних успіхів у дослід¬женні різних аспектів такої складної проблеми, як селянський: рух (класова боротьба).
На сьогодні у розпорядженні істориків з`явилася публікація,, яка підводить певний фундамент під саме статистичне вивчення проблеми селянського руху, потенційно уможливлює кількісне на¬повнення, доповнення, уточнення чи спростування існуючих к історіографії положень і висновків. Йдеться; про довгий час ї ґрунтовно готовану збірку документів і матеріалів. «Селянський рух на Україні 1569—1646 рр.», [2] точніше про вміщену в ній «Хро¬ніку селянського руху на Україні (1569—1647)» [3, с. 366-481]. Оскільки нашим завданням не є її рецензування, відзначимо тільки, що по¬сідаючи в структурі публікації одне з останніх місць, вона є її найважливішою інформаційною (і пошуковою) частиною, якій: підпорядковані всі інші.
Крім введення до наукового обігу джерел, репрезентативності джерельної бази не менше значення має і розвиненість методики дослідження даної проблеми на основі зазначеного підходу. Як: вважає Б. Г. Литвак, остання досягла того рівня, коли відомо й апробовано багато прийомів, які дають змогу успішно вивчати подієву сторону селянського руху, дати адекватну дійсності кіль¬кісну характеристику його і центр ваги в цій методиці посідають кількісні прийоми вивчення. [4, с.136-137] Саме завдяки цим методам було досягнуто непередбаченого результату — поглиблення якісного аналізу селянського руху, а саме, визначено масові форми руху, регіональні особливості, розуміння тактики супротивних сторін, динаміку тощо. [4, с.139] Необхідно, правда, зазначити, що здійснено це на матеріалах XIX ст., на більш широкій і репрезентативній джерель¬ній базі, конкретніших цільових установках, а в результаті і на» значніших зусиллях і традиціях.
Обов`язковим атрибутом статистичного дослідження селянсько¬го руху — і це визнається всіма істориками — є «хроніка». Вона; носить не лише інформаційну та пошукову функції, а й забезпечує контроль правильності підрахунків, можливість використання різ¬ними дослідниками, різноманітні групування загальнодоступного матеріалу. Укладач «хроніки» в згаданому збірнику, В. В. Страш¬ко відзначив і таку якість хронік подій, як вичерпність теми, [5, с. 27] наскільки, додамо, можна будь-яку тему на певний час вичерпати.
Використовуваний укладачами збірки й нами тут термін «хро¬ніка» не зовсім відповідає його змісту, оскільки точне датування (а то й взагалі датування) тієї чи іншої події в переваж¬ній більшості випадків неможливе. Тому, очевидно, виходячи з цієї обставини, польські архівісти результати подібної роботи, також заснованої переважно на документах судово-адміністратив¬них установ, назвали «Селянська картотека». [6, с.21]
На основі «хроніки» можна вивчати різні аспекти селянського руху, вона є базою всебічного дослідження даної проблеми. Але це слід розглядати поки що тільки як перспективне завдання, враховуючи потребу у розвитку відповідної методики чи, можли¬во, пристосуванні існуючої до особливостей розглядуваного періоду та його джерельної бази. Тому тут розглядаються в першу чергу саме методичні питання та робиться спроба реалізації лише одно¬го, найбільш простого, прийому кількісного (статистичного) ана¬лізу — метод групування. Об`єктом демонстрації можливостей-останнього є втечі селян, оскільки переважна більшість фактів, стосується саме цієї форми селянського протесту, вони краще під¬даються підрахункам та свідчать про інтенсивність та динаміку селянського руху в цілому, а також міграційних процесів. Терито¬ріально пропонований аналіз стосується Волині, одного з найбільш джерельно забезпечених регіонів України. Визначальним факто¬ром при виборі регіону була і його втягненість у події, пов`язані з повстаннями 1591—1596 рр.З широкого кола методичних питань не останнє місце належить термінологічному. Тут ми не торкаємося можливих дискусійних проблем, перш за все, категорій «виступ» та «масовий виступ», звертаючись до «прикладних» у методичному плані понять. «Хро¬ніка» відбиває як територіальні, так і особові напрямки селян¬ських втеч чи міграцій. Для їх розрізнення пропонується вико¬ристовувати і різні терміни: перший охоплюватиметься категорією «напрямок» (направленість), другий — «спрямованість».