Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу
До методологічної групи питань ми відносимо і проблему іден¬тифікації проявів соціального протесту. До останніх ми, на відмі¬ну від укладачів збірки і «хроніки», не відносимо випадків по¬трави посівів, порубання лісів, розкопки межових знаків тощо сусідніх маєтків та дії стосовно «чужих» феодалів. У даному ви¬падку вважаємо правильною думку про те, що в подібних ситу¬аціях селяни виступали разом з феодалом для захисту, а то й для нападу, причому опір «чужому» феодалу був набагато сильні¬шим. [7, с.374] Стосується це, скоріше, взаємовідносин типу «свої — чужі», общинної свідомості селян, зіткнень на ґрунті господарського осво¬єння суміжних територій. Як показує аналіз документів Луцького гродського уряду за період, що передував 90-м рокам XVI ст., подібні факти були більш властиві для центральної частини Во¬лині, де ще існували можливості розширення земельних площ маєтків і де вони приймали іноді форму справжніх воєн, що під¬тверджує висловлену вище думку.
Більш конкретним, але з незаперечним методичним значенням, є питання про таку рису селянських втеч, як локальність, про від¬стані втеч. Можливо, це пов`язано не в останню чергу з особли¬востями джерельної бази та її збереженістю, а можливо визна¬чальною була сама тенденція, існуючий стан речей, перешкоди на шляху втеч. На нашу думку, переважна більшість втеч не могла відбуватись на значні відстані, за винятком хіба що втеч індиві-дуальних. Міграції відбувались, як правило, у складі однієї чи навіть кількох сімей та ще й з маєтністю, худобою, про що свід¬чать ті самі документи судово-адміністративних установ. Подібна валка не могла не привернути уваги жителів та власників (чи їх представників) населених пунктів, через які пролягав шлях втечі. В цих умовах та при зацікавленості всіх феодалів будь-яка втеча неминуюче чи, можливо, в більшості випадків надавала селянським міграціям локальний характер або вимагала відповідної охорони втікачів зацікавленими особами чи створення своєрідних «перева¬лочних пунктів» на найважливіших міграційних напрямках. Під¬твердженням цьому може служити випадок, пов`язаний з «викоченням» селян с. Варковичі в м. Дубно (центр однієї з волостей х. Острозьких, затятих ворогів, до речі, власника Варкоричів М. Мишки) з подальшим відправленням їх в Звягель. З останньо-го селян можна було безперешкодно переправляти і у південно-волинські волості Острозьких, і на південно-східні окраїни Речі Посполитої. [8, оп. 1, спр. 16,. арк. 124-124 зв.]
Перед подачею зведеного у таблицю групування та його тлума¬ченням необхідно зупинитись на кількості — зафіксованих там випад¬ків селянських втеч. Пов`язано це з особливостями методики ство¬рення «хроніки». Операція, названа укладачами збірки формалі¬зацією позицій хроніки, однією з сторін має об`єднання позицій за рядом ознак — особовими, географічними, адміністративно-те¬риторіальними, хронологічними. [2, с.25-26] Це вносить труднощі в обрахун¬ки і вимагає для більшої точності все одно звертатися до архів¬них документів. Цією ж обставиною, очевидно, поясняється, і знач¬на розбіжність у кількості виявлених укладачами фактів (понад 14 тисяч) та кількістю позицій у «хроніці» (1700). Але, на нашу думку, різниця у кількості фактів не може бути суттєвою і впли¬вати на виявлені на їх основі загальні тенденції і лише частково може позначитися на оцінці динаміки процесів.
Пропонована нижче таблиця враховує повітову направленість селянських втеч, залишаючи поза увагою направленість географіч¬ну. Остання може значно розширити можливості групування, але вимагає значних локалізаційних зусиль і робить аналіз на даному етапі складним і громіздким (так як підрахунки проводяться поки що «на пальцях»). Дещо компенсувати обов`язкові при цьому похибки і неточності дає змогу вивчення спрямованості селянських втеч, оскільки наявність крупних латифундій на півдні й півден¬ному сходу Луцього та сході Кременецького повітів і кількість втеч до них досить добре демонструють їх географічну направле¬ність.
Примітка: У таблиці не враховано випадки, коли в «хроніці» не вказано, звідки було здійснено втечі. Так, за роки, зафіксовані в таблиці відповідно було здійснено втеч до Луцького повіту — 0, 6, 4, 18, 0, 6; до Кременецького — 0, 0, 1, 9, 0, 7; до Володимирського — 0, 0, 2, 5, 0, 5.Як видно з таблиці, загальна кількість втеч по Волинському воєводству дорівнювала 838 випадкам. Більшість з них відносила¬ся до Луцького повіту (615), причому в межах самого повіту за¬фіксовано більше половини всієї кількості (439). Переважав, схо¬же, східний напрямок переміщення населення. Підтвердженням такого висновку можуть служити дані по Володимирському повіту, де переміщення на схід дорівнювало більше половині випадків, а з урахуванням втеч на територію Кременецького повіту — майже 70%, а також відсутність втеч з останнього та одна втеча з Луць¬кого повіту на територію Володимирщини.
Помітне «відставання» Кременеччини можна пояснити близь¬кістю Брацлавщини, актові книги якої за розглядуваний період можна сказати не збереглися, а також відносною насиченістю її (враховуючи порівняно невелику площу) магнатськими володін¬нями, в яких виявлення втікачів було дуже складною справою. Цей регіон, до того ж, зазнав відчутних джерельних втрат. Не слід ски¬дати з уваги й ту обставину, що кременецьким старостою був к. Я. Збаразький, за адміністрацією якого помічалася відмова вносити записи до актових книг, особливо, якщо вони стосувалися особи самого старости, який, до того ж, мав значні володіння саме на території цієї адміністративної одиниці Волинського воєвод¬ства.