Щербінінська Комісія та скасування слобідських полків 1762 – 1764 рр.

Наприкінці 1764 р. Є. Щербінін з невтішними даними своєї Комісії, покаянними від старшин вирушив до Санкт-Петербурга. Щоб надати своїм висновкам вірогідності гвардії секунд-майор наказує підлеглій Комісії вислати по одному кандидату від кожного слобідського полку. Справа про обрання кандидатів і висилка їх до Петербургу показують цілковиту громадську пасивність місцевих управлінців. Якщо охтирський суддя Кобеляцький і острогозький сотник І. Лисаневич споряджені без особливих проблем [24, спр.21, арк.3-5], то у Харківському полку склалась неабияка плутанина стосовно від`їзду. З 4-х кандидатів у Харківському полку троє знаходились під слідством, четвертий – осавул І. Земборський заявив, що він хворий. На недугу як основну причину, через яку можна не поїхати у далеку столицю, посилаються і інші старшини. Нарешті, після тривалих вимог і розслідувань, до Петербурга погодився їхати від Харківського полку сотник Яків Бородаєвський [5, с.196-199]. Нам невідомо, чи клопотались послані до Петербургу старшини про інтереси слобожан, але жодних даних про це не знаходимо, в той час як ізюмський полковник Ф. Краснокутський та дружина сотника П. Коневицького, що перебували в Петербурзі у справах слідства, навпаки переймалися цією проблемою [18, с.252]. Досить цікавий факт пов`язаний зі згаданим ізюмським полковником Федором Краснокутським, перебуваючи під слідством у Петербурзі, він написав кілька цидул до слобідських старшин, щоб ті їхали боронити свої права. Дані “цидули” наробили певний розголос у слобідських полках. Коли ж полковника викликано на допит, то Краснокутський у своє виправдання зазначив, що листи писав за намови самого Євдокима Щербініна, який дивувався, чому “невинні” слобідські старшини не їдуть до Петербурга з виправданням своєї невинності [18, с.259].Усе це виглядає ще поясненніше, якщо згадати початок системних змін у Слобідських полках під керівництвом князя Олексія Шаховського, який змусив старшину підписатися, що всі нововведення вони приймають з власної волі [23, спр.18, арк.3]. Делегація до Петербургу, покаянні чолобитні, слідства щодо провин старшин, відшукування на цьому тлі “невинних” старшин – усе це, здається, здійснюється з однією метою довести згоду місцевого слобідського керівництва на реформування.

Однак найголовніше – збереження місцевою елітою свого соціального статусу, коли виправданням власних зловживань слугують не спокута, не визнання цих зловживань, а неправильний лад, себто карати слід не старшин, а наявні соціально-економічні порядки. “Доношение” Щербініна подане в до Сенатської комісії щодо Слобідських полків (у складі Микити Паніна, Адама Олсуфьєва та Якова Шаховського) містило у собі в основному лише фінансову та військову проблематику (неправильний розподіл підпомічників), вільний перехід населення й відсутність чіткого обкладення податками, відсутність фіксованих цін, спорядження власним коштом, відсутність обліку коштів, існування найманства (коли козак замість себе наймає іншого вояка), проблема з кіньми через неправильне укомплектування [13, №12293, с.1003 - 1004]. Рішенням Сенатської Комісії 16 грудня 1764 р. управління Слобідських полків знищувалося й на його місці запроваджувалася окрема Губернська канцелярія. На “первый случай” губернатором було послано Євдокима Щербініна [13, № 12293, с.10006]. Головне, що місцевих старшин покарано за численні зловживання не було за винятком ізюмського полковника Михайла Милорадовича, засланого до Тобольська [15, №442, с.940] , основний “винуватець”, на якого щонайбільше скаржився Коневицький, острогозький полковник Степан Тев`яшов був цілковито виправданим й ще допомагав у 1765 – 1767 рр. Щербініну реформувати слобідські полки [6, спр.2, арк. 65].

Навіть побіжний огляд проблематики Комісії Євдокима Щербініна свідчить про дуже важливу деталь модернізаційних змін на Слобожанщині. Деталь закономірну напевно для поведінки місцевої еліти, яка буцімто є винуватицею числених зловживань й конфліктних ситуацій. У підставах своїх зловживань ця еліта бачить не власні провини, а існування “неправильного” звичаю, неправильної традиції, яка між іншим і привела її до влади. У нашому разі існування цієї традиції припадає на добу оформлення козацької старшини. Збереження власного статусу, шляхом втрати політичних прерогатив та звинувачення традиції як показовий чинник вкотре змушує констатувати напевне, що за граничних ситуацій еліта служить не традиції, не спільноті, а власним привілеям, суспільний момент в даному разі перемагає над ширшим “народним”, “національним”. Покликана боронити традицію в умовах залежності від імперського центру слобідськоукраїнська старшина звинуватила старі звичаї насамперед через власне свою корпоративну та їхню ідеологічну недосформованість та слабкість. Така модель поведінки місцевої старшини безпосередньо вплинула на подальше усвідомлення минулого, звинувачення попереднього ладу чи наголошення на своїй перманентній вірності, а з цього на непевність і своєрідність історичної пам`яті на сході України.

ЛІТЕРАТУРА

1.Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1650–1765 гг. – Харьков, 1895.

2.Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии) в XVI – XVIII ст., собранные в разных архивах и редактированные Д.И. Багалеем. – Харьков, 1886. – Т.1.

3.(Багалей Д.И.) Челобитная острогожских старшин императрице Екатерине Второй // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1891. – Т.3. – С.312 – 316.