Щербінінська Комісія та скасування слобідських полків 1762 – 1764 рр.

Причиною Комісії для розслідування стали скарги на слобідських старшин сотника П.Коневицького [16, с.141]. Прокіп Коневицький – постать дуже суперечлива, однак із надзвичайно сміливою вдачею. Про його кар`єру і зловживання в Харківському полку в 1747 – 1749 рр.: грабунки, експлуатацію підпомічників, судову тяганину з поручиком Коноваловим існувала в`язка справ у Харківській полковій канцелярії [11, с.141 – 142; 22, спр.205]. Однак Коневицький зумів, за скаргами старшини, невірно, здобути спочатку чин підпрапорного, а потім з 1749 р. і сотника, а оскільки в Харківському полку вільних вакансій не було, то його відправили сотником до Острогозького, де відчувався брак старшинських кадрів [22, спр.483, арк.25]. Цей старшина, хоча йому і дали в управління Калачівську сотню, був чужим “родині” Острогозького полку. Одразу Прокіп Коневицький почав сваритися зі старшинами та козаками, дійшло навіть до розграбування майна сотника та арешту Коневицького з ув`язненням у Білгородській губернській канцелярії [21, спр.29, арк.30–36; 22, спр.483, арк.24–25;]. Доноси Коневицького оскаржували систему призначення кадрів “по дружбам”, землерозподілу казених земель та яскраво висвітлювали зловживання старшин, їхню корумпованність та задіяння через хабарі в зловживаннях вищих російських урядовців. Зокрема, основними фігурантами справ виступали командуючий Слобідськими полками, князь Костянтин Кантемир та острогозький полковник Степан Тев`яшов. Утікши з в`язниці в Білгороді, Коневицький зі своєю дружиною вирушив до Петербурга. Завдяки своїй рішучості й зацікавленню уряду щодо ліквідації особливостей козацьких автономій Коневицький, а особливо його дружина досягли слухання скарг на найвищому рівні (див. зокрема [25, с.251]). Хоча його подальша доля була сумною, за “неправдиві” викази та втечу з в`язниці, за те що доносив на старшину аби уникнути власного покарання, Прокопа Коневицького було заслано солдатом [15, №195. – С.399] ( див. також його прохання 1779 р. [20, спр. 1957, 1974]). Зазначмо, що слідчі комісії у Слобідські полки з 40-х рр. XVIII ст. споряджалися досить часто. Причиною цих слідств були не лише скарги старшин, чи на старшину, але й спроби російського вищого військового командування удосконалити й частково змінити управління Слобідськими полками. Однак Комісія Щербініна мала чіткішу й певнішу мету.

Комісія Щербініна була направлена впорядкувати фіскальну систему, розслідувати земельні справи, з`ясувати причини важкого становища обивателів. Головне, гвардії секунд-майору Євдокиму Щербініну дозволили за своїм розсудом приймати скарги і розслідувати справи про зловживання старшин в усіх слобідських полках "и как скоро слободских полков командиры и старшина при начатии следствия подозрительны усмотрятся, оных немедленно от команды отрешать, а на место их заступать тем кои по старшинству следуют из действительно служащих" [2, с.327]. Таким чином, Комісії Щербініна надавались практичні права по управлінню краєм, усуненню і призначенню старшин.

Окремо слід зазначити, що спрямуванням щербінінської Комісії було не вирішення нагальних суперечностей і питань, а впорядкування фінансових та фіскальних відносин. Дане впорядкування передбачало усунення слобідських старшин від керівництва податками, перепис населення для виявлення його фінансових потуг, обкладення податком підданих та підсусідків, запровадження “приходных” и “расходных” книг на загальноросійський кшталт [13, № 11734, с.136, №11773, с.174, № 11866, с.302, №11976, с.435]. У "доношении" Є. Щербініна про негаразди у Слобідських полках 1764 р. основне місце відводилося існуванню неправильної фінансової системи, зокрема, "снабдывание" цих полків за свій кошт і проблема різних податків, відсутності точних цін тощо [13, №12293, с.1003-1004].

Крім цього, Комісія реформувала юридичну систему в слобідських полках, призначалися нові судді, полковий суд ставав найнижчою ланкою в загальноросійській судовій системі [13, № 11734, с.136; 14, № 373, с.475]. Комісія Щербініна усунула місцеву еліту від фіскальних та судових справ.Однак, разом із тим існує проблема основного оборонця старих прав, місцевої еліти. Комісія Щербініна, як і всі попередні “слідчі дії” російського уряду, користувалася потужною соціальною демагогією, запевняючи, що причина її дій – захист нижчих прошарків населення. В імперторському указі на посилання Комісії Щербініна в Слобідські полки чітко зазначалося: “ Из поднесенных нам от разных чинов прошений с немалым сожалением усмотрели, что слободских полков жители от некоторых своих командиров неуказанными сборами и прочими отягощениями совсем разорены”[19, c.134], тобто завданням Щербініна був захист пересічного мешканця. Але без бодай позірної згоди й узгодженності з місцевою аристократією реформування краю виглядало нелегітимним й могло викликати небажаний опір. Значно більший резонанс ніж фінансові і судові заходи Щербініна, мали слідства Комісії над старшинами. Щойно Є.Щербінін прибув до Острогозька, туди почала надходити велика кількість доносів і скарг на старшин. Острогозький полковник С. Тев`яшов був одразу усунутий від командування [6, спр.8, арк.154], багато старшин заарештували, часто висуваючи необґрунтовані звинувачення у витраті коштів зібраних у населення, хабарництві. Дуже влучно про цей час висловився І.Й. Острозько-Лохвицький, син одного з сотників Острогозького полку у своїх мемуарах: "Тут тотчас отказано от команды, не велено отлучатся от комиссии, обиды, хотя и не правильныя не принося никаких отговорок удовольствовать деньгами, ибо хто хотя что подарил, то все ставил во взяток" [12, с.360]. Незаконні витрати, у яких звинувачували старшин обивателі, чи інші старшини, мали негайно відшкодуватися Комісії грошима. До Комісії посипалися скарги від козаків, селянських громад, дрібних старшин, підпомічників на сотників і полкову старшину. Маючи реєстр справ про старшинські зловживання, відзначимо, що найбільше від полкової старшини страждали обивателі Харківського полку, особливо велика кількість скарг на тамтешнього полковника Матвія Куликовського [24, спр.39, арк.3, 4-11], дещо менше скарг на старшин Ізюмського і Острогозького полків [24, спр.16], найменше – на старшин західних – Сумського і Охтирського полків [24, спр.59, арк.3-26; спр.39, арк.51-108]. Хоча кількість таких справ визначити важко, але з кожного полку їх було більше за сотню, до цього додайте справи по розслідуванню, сприяння доносам, поїздки представників Комісії для записування скарг по сотнях, що збільшувало число скарг. Якими були основі зловживання старшин? Найчастіше – безкоштовне використання обивателів на "партикулярних роботах", тобто експлуатація козаків і підпомічників на себе, без жодної винагороди. Іншою розповсюдженою скаргою були захоплення старшиною обивательських земель. Всі інші справи стосувались вирубки старшиною лісів, вибитті хліба, захоплення майна і грошей тощо. Отже, Комісія Щербініна, насамперед, мала вирішити справу з покаранням старшин винних у зловживаннях. 5.VII. 1764 р. всю винну старшину слобідських полків усунуто від влади [6, спр.8, арк.162], а оскільки скарги не обминули практично жодного з старшин, то відповідно зловживання – наслідок того ладу, що існував у слобідських полках з самого їх початку. Позбавлені низки повноважень старшини пишуть покаянні чолобитні у яких звинувачують у всіх негараздах у слобідських полках не себе, а "черкаское обыкновение".Чомусь попередні дослідники обминули увагою факт звинувачення старшиною "черкаского обыкновения", що вже означало відмову від нього, списування гріхів на чинний у Слобідських полках лад. Категорія "звичаю", “черкаской обикності”, на якій утворилися слобідські полки і існували протягом др. пол. ХVII – першої пол. ХVIII ст., стає для старшини непотрібною, вона втратила основні владні повноваження, зберігаючи свої соціальні здобутки, служба для держави стає все дужче обтяжливою, звинувачення Комісії Щербініна у свою чергу прискорили процес виправдання. Наприкінці 1763 р. старшини слобідських полків пишуть "общественные прошения" і "покаянні чолобитні". Комісія Є. Щербініна підтвердила факти численних старшинських зловживань і, щоб викликати милосердя у імператриці, винні пишуть листи з перерахуванням причин власних провин. Отже, у відомих нам 2-х таких відписках (Острогозького і Сумського полків) старшини звинувачують у всіх гріхах "застарелые наши черкаские обыкности", що існують у Слобідських полках більше 100 років і підтверджені жалуваними грамотами. До поганих звичаїв старшини відносять: місцеву самостійну фінансову політику – збір податків на "разные общественные полковые и городские надобности", що сприяє зловживанням у фінансовій сфері, непорядку в записах грошових зборів; відсутність регулярної служби, земель на "ранг", замість яких призначаються підпомічники і для "прожитку" старшина мусить їх експлуатувати; відсутність станового поділу і чітко визначених правил, що сприяє використанню підпомічників і козаків на "партикулярних роботах", нарешті, звичаї українського суду "при судах и словесных жалобах приносилисмо в дар по нашему старынному черкаскому обычаю, принимали и этим пользовались" [24, спр.59, арк.21; 3], себто до стародавніх українських звичаїв старшина відносить і хабарництво. Таким чином, спокутуючи провини, старшини немов самі прохають імператрицю скасувати "непорядочні" звичаї. Чим пояснюється така поведінка старшин? По перше, слід зазначити, що до поганих застарілих "обикностей" старшина не зараховує соціальні привілеї: безподатковість власного прошарку, володіння підданими, землями, маєтностями, "промислові пільги", безмитну торгівлю, винокуріння, млинарство тощо. Отже, бажаючи немов відмовитись від обтяжливої служби, старшини хочуть зберегти за собою пільги. По друге, старшини вже мали російські регулярні чини, завдяки службі у регулярних ротах 30-х рр. ХVIII ст., тобто за Табелем про ранги мали вже дворянське достоїнство і права, грамота 1762 р. про вільності дворянства у Росії звільняла благородних від обов`язкового несення служби, а отже прирівнявшись з дворянами старшини могли відмовитись від служби. Нарешті, відмова від "звичаю" для позбавлених колишньої влади старшин була лише формальністю, примусом, за тодішніх обставин.