Щербінінська Комісія та скасування слобідських полків 1762 – 1764 рр.

50-ті – 60-ті рр. XVIII ст. напевно і є для істориків Лівобережної України та Слобожанщини тим часом, який чи не найблискучіше підкреслив попередні суперечності й немов запропонував шляхи виходу із низки ситуацій, спричинених як внутрішніми суспільними протиріччями Гетьманщини та Слобожанщини, так і посиленим втручанням російського уряду в управління цих козацьких автономій. Тобто, скажімо, для дослідника гетьманського регіменту доба гетьманування К.Розумовського та перші роки існування другої Малоросійської колегії така собі благодатна царина щодо пояснення спроб пристосувати козацьку державність до модернізаційних потреб, спроб невдалих, проте цікавих внутрішньою сутністю. Урешті переддень скасування й скасування гетьманського правління – це істотне подразнення для роздумів про сутність козацької державності: “Разговор Великороссии с Малороссиею” Семена Дзівовича, сумно-славнозвісна записка “про непорядки в Малоросії” Григорія Теплова, “Краткое описание о малороссийском казацком народе…” Петра Симоновського, “Собрание историческое…” Григорія Лукомського… Цей реєстрик інтелектуальних виявів оборони чи засудження старовини Гетьманщини можна продовжити. Але всякий його приклад викликає жваве зацікавлення й привід для обговорень.

Здається, Слобідські полки, інші українські козацькі автономії дещо залишаються осторонь цього процесу, до Наказів для Комісії щодо складання Нового Уложення 1767 р. ми не подибуємо яскравих підкреслених анотацій про минуле та сучасний звичай, доказів місцевою елітою власних прав. Однак таке уявлення є досить хибним. Слобідська еліта не спромоглася на вагомі історичні твори, проте пропонувала власні проекти змін і покликалася на старі звичаї, щоправда досить своєрідно. Проблематика традиції загострилася у Слобідських полках у зв`язку з комісією 1762 – 1764 рр., яку очолював гвардійський секунд майор Євдоким Щербінін в подальшому губернатор, висновки якої і були підставою для скасування козацького устрою.В історіографії діяльність “Комісії Щербініна” відображена досить неретельно. Більше історики зосереджувалися на причинах скасування козацького устрою. Тривалий час цїєї теми або уникали, або висловлювалися досить однозначно. Перший історик Слобідських полків Ілля Квітка (1812), обминає питання Комісії Щербініна мовчанкою, одразу цитуючи маніфест про скасування слобідських полків [8, с.64 – 67]. Хоча його наступник Ізмаїл Срезнєвський (1838) вважає, що причиною скасування козацького устрою були утиски козаків старшиною [17, c.21]. Подібним чином звертає увагу на історію Слобідських полків і невідомий нам автор “Исторического очерка Харьковской губернии” 1871 р.: “Полковые старшины, пользуясь привиллегированным положением края, начали теснить в своекорысных видах, свою же низшую братию козаков и эти их злоупотребления вызвали наконец, жалобы слобожан правительству…” [7, с.151]. Справжню критику старшинських зловживань з висвітленням діяльності Комісії Щербініна бачимо в Петра Головинського (1864), історика з критичним поглядом на слобідськоукраїнське минуле. Описуючи період з 1743 по 1764 рр. щодо слобідських полків, Головинський зазначив: “Вообще в рассматриваемую эпоху Слободские полки представляли неурядицу ясно показывавшую неудовлетворенность казацкого самоуправления…слободские полковники и старшины забыли о своей родине и заботились только о том, как бы из настоящего положения извлечь свои собственные выгоды. В свою очередь простой народ, видя равнодушие к его выгодам со стороны старшин и строгую подчиненность их русскому начальству, утратил прежнее уважение к ним и страх и приносил на их жалобы…”[5, c.187]. Далі, вже описуючи проблеми старшини та Комісії Щербініна, Головинський зазначає, що поведінка старшин того часу: “показывает , с одной стороны, что в описываемое время слободские старшины были совершенно равнодушны к народным интересам своей родины и, с другой стороны, что слободско-украинское казацкое управление отживало уже свой век” [5, c.196]. Подібними реченнями описує слобідськоукраїнських козацьких старшин історик Харківського полку Євген Альбовський (1895) [1, c.195]. Щодо Комісії Євдокима Щербініна, Альбовський зазначає, що вона головним чином була неприємна для самих полкових старшин, які наживалися з неточностей полкових зборів й контроля у витраті зібраних коштів, саме тому протести проти реформи були старшинськими [1, c.210]. Закінчує свою оповідь про Харківський полк Альбовський риторично: “Можно ли было правительству оставить существовать Слободскую Украйну при тех жалких условиях, при которых она доживала свой век. Комиссии было нетрудно убедится в том и прийти к заключению, что единственною, целесообразною реформою, которая могла бы положить конец сразу всем этим несообразностям, происходящим от смешанного управления воинского с гражданским может быть только полное уничтожение казачества, которое по политическим условиям являлось излишним, препятствовавшим только развитию гражданственности в стране” [1, с.207]. Модернізаторська просвітницька риторика істориків романтиків та нащадків слобідських старшин однак входила в певний дисонанс з позитивістським, фактажним баченням минулого. Йдеться про протести старшин і обивателів проти Комісії та реформування слобідських полків, розвідку надруковану архівістом Іваном Теличенком (1888) [18]. Виходить у “віджилому” ладі не все було так і погано, якщо його скасування викликало протести серед різних прошарків населення. Найсистематичніше на подіях скасування автономії Слобідських полків зупинився Дмитро Багалій. Саме цей науковець розглянув певні деталі доносу Коневицького, наказ Щербініну, зупинився на самому процесі реформування, заміні одних політичних та військових структур іншими. Характеристика ж поведінки старшини не виходила в Багалія з історіографічних норм: “Коли прийшлося боронити свої права, усі занедужали, бо добре знали, що цариця Катерина вже вирішила судьбу України” [4, с.86], дуже яскраво історик висвітлює пасивний опір старшини нововведенням Щербініна 1765 р. [4, с. 87]. Жоден із істориків детально не дослідив, ані причини присилки Комісії, ані поведінку Євдокима Щербініна в слобідських полках, зосередивши вістря своєї критики на “байдужій старшині”.Реформувати Слобідські полки, реґуляризувати службу та впорядкувати фіск царський уряд прагнув впродовж 1733 – 1743 рр.(Див. зокрема [9]). Після часткового скасування нововведень 1743 р. суперечності у Слобідських полках повсякчас давалися взнаки й особливо загострилися наприкінці 50-х рр. Старшини упорядкували “Экстракт о изнеможеннии слободских полков”[26] й спорядили делегацію до Петербургу з чолобиттям про “нужди” й потреби [5, с.189 – 191]. Однак делегація так і не отримала аудієнції у Єлизавети, а потім у Петра ІІІ. Разом з тим, відомо два проекти місцевих старшин щодо реформування слобідських полків 50-х рр. XVIII ст. Один з цих проектів запропонував ізюмський полковник Михайло Милорадович [10], інший, на жаль, для нас неприступний острогозький полковник Степан Тев`яшов [6, спр.2, арк.64].